Підводне царство сповнене своїх таємниць. Як мало ми знаємо про поведінку, спосіб життя його мешканців. Але це додає ще більше азарту, аби заглянути “за лаштунки”.
...Зупинився біля лісового струмка. Марно думав, що нічого цікавого не побачу. І раптом нізвідки з'явилася зграйка невеличких чорних жучків. Для себе я їх назвав “вертячками”, бо надто вже спритні, сновигають у воді, аж в очах рябить. Виявляється, з гілки дерева, що повисла над струмком, впала зелена гусінь. Вона якраз і привернула увагу жучків. За мить нічого не залишилося від шкідника. Спотрошили жучки. Ситним виявився обід.
Ось зграйка жучків-хижачків (вже так став їх називати) наблизилася до берега і піднялася під саму поверхню, опинившись біля мене на відстані витягнутої руки. Може і вдасться одного спіймати, аби краще розгледіти. Та тільки наблизив руку до води — зграйка вмить розсипалася, мов бісер.
- І як вони своїми крихітними очима помітили з-під води мою руку? - дивуюся.
Роблю ще кілька спроб упіймати, і знову невдачі.
- Нічого дивного, що не можеш упіймати, - пояснює дідусь, який спостерігав за моїм полюванням. - У них цікава будова очей. Кожне око розділене навпіл. Нижня частина ока бачить під водою, а верхня пристосована бачити, що діється над водою.
Все ж моя настирливість була винагороджена: таки зачерпнув долонею одного жучка. А він на долоні виявився зовсім незграбним, безпорадним, безпомічним, ледь лапками перебирає. Подивився на жучка з хвилинку часу, помилувався і відпустив у підводне царство...
