Розпочалися мої останні літні канікули. Наступного року закінчую школу. Вирішив кілька днів погостювати в дідуся і бабусі у селі, допомогти у полі, на сінокосі. Тут завжди цікаво, весело, а ще став свідком кумедної пригоди...
Одні господарі придбали у лісовому мисливському господарстві живого не вельми великого дикого кабанця — підсвинка (так у нас називають). Адже готувалися до весілля і вирішили запекти його для молодят та гостей. Облаштували для кабанця вольєр. У молодят вже й день шлюбу наближався. Недовго залишилося кабанцю тішитися ситним життям.
Відчувши, що скоро стане “весільною жертвою” (звісно, тут я пожартував), дикий веприк знайшов у вольєрі лаз і подався навтьоки. Щастя, що це побачила господиня і наробила галасу на все село. Першими поспішили за втікачем сусіди — здорові чолов'яги. Один грав у футбол, інший служив прапорщиком у прикордонних військах, років три, як звільнився у запас. Обоє вміють швидко бігати. Та кабанчик, виявляється, ще спритніший. Відразу замахнувся на марафон. Не наздоженеш! Дядечки вже видихнулися, а він петляє вулицями села, хоч би що. Хтось спробував перегородити вепру дорогу, так той ледь з ніг не звалив. А господиня ще й наказала: “Брати тільки живим!...”.
До переслідувачів долучився дядечко-мисливець. Навіть утрьох не можуть упіймати кабанця.
...Ось вже веприк опинився на краю села, а там відразу починається широке поле, поросле житом та пшеницею (шукай потім вітра в полі), а далі — ліс...
— Стій! Стріляти будемо! — у відчаї вигукнули дядечки-переслідувачі.
Кабанчик зупинився. Мабуть, також трохи втомився. Але у відповідь на “Стій! Стріляти будемо!” тільки посміхнувся (це вже мої домірковування та фантазії): “Чим стріляти? Сезон полювання ще не відкрито. А ви, дядечко прапорщик, вже три роки, як не тримали зброю в руках і, взагалі, це вам не прикордонна служба. Про третього мовчу. Той звик тільки за м'ячем бігати... Та й господиня наказала, щоб брати мене живим!...”.
Усі троє завмерли, стали спостерігати за вепром з відстані метрів сто чи трохи більше. Той — за ними. Наче, лісовий звір заспокоївся. Але як далі чинити?..
І тут сусідові-мисливцю спала геніальна думка. Він помчав додому, добре, що недалеко, і спустив з ланцюга свого мисливського пса-здорованя. Пес не розгубився, знає службу! Стрімкий пробіг, один-два стрибки і схопив міцними щелепами кабанця зверху за шию. Враз повалив на землю, притиснув масивним туловищем, тримав доти, допоки не підійшов господар. Кабанця закутали у рядно і віддали живим, як і просила, власниці. Ця вже посадила кабанця у надійний “карцер”.
Славне весілля справили молодятам! Щоправда, я там не був, не пив (та і не п'ю!), не гуляв, тож розповідати не буду. От тільки цікаво, чи почастували кабанцем розумного мисливського песика?.. Він того вартує!
Комментарии
Напоминает истории Сетона-Томпсона , где по вине человека приключения животных каждый раз заканчиваются их гибелью.
Чем куры или поросята меньше достойны помилования и жизни, чем кошки и собаки? Лучше не задавать себе этот вопрос, когда кушаешь жаркое. Или переходить на растительную диету. Потому что ответ - ничем.
Заметила, что в людях очень развито потребительское отношение ко всему живому. И ладно бы если ели мясо и носили мех по необходимости, чтобы избежать голода и холода. Но множество людей делают это просто из развлечения. Охотятся на птиц, кичатся дорогими шубами, устраивают поджоги в лесу, забразгивают живых комаров лаком (вы не поверите, с каким удовольствием эту "шутку" пересказывают в соцсетях), отрывают крылышки мухам и смеются. Это отвратительно - тешиться за счёт жизни кого-то живого, пускай и очень маленького. Если и не сожрать его или прихлопнуть, то повеселиться, как он в страхе убегает и прячется. Кошмар. И ведь люди, которые так гоняются за крабами или лесными мышками, совершенно не подозревают, насколько они жестоки. И будут негодовать и плакать, когда по телевизору покажут очередной случай жестокого обращения с котятами.