Хто де з пернатих мостить свої гнізда, а дрімлюга — просто на землі під кущем чи біля старого порохнявого пенька, а то й серед високої трави на узліссі або галявині, також не нехтує лугом. Цей птах трохи більший за шпака, верх тіла сірувато-бурий, чорно-сірий, строкатий. Дзьоб дуже короткий, зате широкий. Висиджує здебільшого одного-двох пташенят. Здавалося б, їм у гнізді на землі вкрай небезпечно, адже, безпомічні, будь-якої миті можуть потрапити на обідній стіл до хижака. Та це не так! Вони вміють себе захищати, наводити страху на ворогів, і в цьому я переконався.
...Гуляв якось вранці лісом, збирав у берестяний кошик ранні ягоди малини. Враз під кущем щось чорно-сіре на мене агресивно зашипіло, та ще й розкрило пащу. Спочатку оторопів, закляк, а через мить дременув подалі від небезпечного місця.
— Здоровенна гадюка! — промайнула думка.
Щастя, побачив мене якийсь дядечко і запитує:
— Ти чого так зблід? Що трапилося?!.
— Там, там.., там — гадюка! — затинаючись, ледь вичавлюю з пересохлого горла слова і показую пальцем на кущ малини.
Дядечко завагався, але взяв про всяк випадок палицю і пішов з нею перевірити, чи правду кажу. Раптом обертається до мене і сміється:
— Ніяка це не гадюка, а пташеня дрімлюги так себе захищає...
(Потім він розповів мені багато цікавого про дрімлюгу).
Я опанував собою, підійшов ближче і роздивився пташеня, звісно, не чіпав його. Те вже не шипіло, причаїлося, тільки час від часу розкривало широкого дзьоба, схожого на пащу змії, коли та атакує. (Мабуть, бачили по телебаченню).
А ще як зашипить мала дрімлюга, то й гадюка злякається!..
