(Нотатки з фенологічного щоденника)
14 серпня — свято Маковія (у церковному календарі — Вшанування братів Маккавеїв, Похід Чесного Хреста). За народними віруваннями і спостереженнями — перший день осені, хоча ще календарне літо. Справді, здається, що її прихід непомітний, нечутний, тихо ступає, навіть листям не шелестить. Однак воно не так. Поспостерігайте пильно-пильно, з дня у день, як це робили наші пращури.
...Навіть після денної спеки ночі таки прохолодні, особливо, коли випала роса чи опустився туман. Та й дні коротші, не побачити “блискавичного” світанку, як у червні. Вже й не почуєш веселого пташиного співу, тільки зрідка якась пташка подасть голос. Відлетіли у вирій лелеки. Без них осиротіли скошені поля і луки. З далечіні, де непрохідні болота, доносяться журавлині сурми. Їх не назвеш співом, весняною шлюбною піснею журавлів. І ті збираються відлітати. А поки що набираються сил на рідній землі перед далекою дорогою на чужину.
У садах дозріли сливи, яблука, груші, деякі сорти винограду... А на грядках у доброго господаря огірочки, помідори, перець, баклажани, кабачки... так і просяться до кошика. Дехто почав копати картоплю. Восени у селянина найбільше клопотів, турбот, але він найбільше радіє осені, дякує за щедрий врожай. “Та не було б щедрого врожаю, якби руки не працювали!”. Отож, “міщани”, коли купуєте на ринку овочі, фрукти, дякуйте селянським працьовитим рукам, бо вони і себе забезпечать, й іншого!
...Дерева, кущі ледь вкрилися багрянцем. Щоправда, ще можна зустріти зелені листочки, однак вони не виглядають так молодо, свіжо, як весною, навпаки, скорчилися, скрутилися, вкриті дірками, словом — зістарилися. І на них з кожним днем буде все більше і більше проступати жовтої фарби.
...Верби над водоймами посивіли. На річках, озерах можна почути незвичний плюскіт, мов камінь упав у воду. Це щуки “жирують” на зиму, стрілою кидаються на здобич — дрібну рибу.
...У лісі, якщо пощастить, знайдеш пізні ягоди ожини. Найкраще їх шукати на кущах, що у затінку. Там вони виростають і більші, і солодші, і довше зберігаються. Ідеш по ожину — не забудь взяти рукавиці, бодай одну, аби гілку притримати. Колючий кущ ожини, просто так свого добра на віддасть!
Зате ліс щедро роздає гриби. Якось надибав на величенького маслюка. Ніжка кимось надкушена, але гриб цілий, здоровий. Таке могла зробити тільки білка. Надкусила, а піднятися з ним на сосну, щоб настромити на гілочку, не змогла (сил забракло), тож і залишила під деревом. Як тут не згадати народну приказку: ”Хоч не з'їм, то надкушу!”. Акуратно відрізаю пошкоджене білочкою місце і кладу маслюка у кошик. Цей дарунок, запевнили старші люди — досвідчені грибники, не варто боятися брати.
Білка завжди запасає здорові гриби, які не будуть псуватися. Чіпляє їх не тільки на верхніх гілках дерев, а й низько на кущах. Якщо побачите такі запаси, то не чіпайте їх! Взимку вони знадобляться звірятку. Кажуть: “Чим швидше готує білка запаси на зиму — тим швидше прийде зима; чим більше запасів — тим холоднішою видасться біла пора року”.
Цієї пори у лісі слід бути обачним (зрештою, обачним потрібно бути завжди!), адже чатує небезпека — активізуються вужі та гадюки (саме вони дошкульні), шукають місця для облаштовування кубел на зиму. Тож зайвий раз, без потреби не заглядайте під старі порохняві пеньки, нори під коріннями дерев. Ще краще — одягайте чоботи з товстої міцної шкіри і з високими халявами.
...Тільки вічно зелені сосни і ялини ніяк не хочуть піддаватися чарам осені. Втім, придивіться до них пильно-пильно: кінчики деяких гілочок хвої поруділи, невдовзі стануть опадати. Натомість весною з'являться нові. Осінь вступає у свої права!
Поміж ялинками багато павутиння. Перегородили дорогу, що годі пройти. Хто це зробив?!. Звісно, осінь золота!...
Зірветься якась павутинка від подиху вітру і полетить-полетить, допоки не прилипне до іншого деревця. (Прикмети “бабиного літа”). На цих павутинках — тендітних срібних струнах мандрують у далекі незвідані світи павучки, крихітні-крихітні. А щоб побачити їх, то доведеться брати лупу.
...Край відкритих лісових галявин крони дерев вже поріділи. Тихо падають на землю один за одним листочки. З голубого неба золоте, як і сама осінь, проміння ллє сонце, дарує останні жаркі дні...
Комментарии