Ніколи не жалію, що пішов на рибалку, навіть тоді, коли нічого не спіймав. Не сенс у трофеях. Задоволення отримую вже від того, що побував на лоні природи (про відпочинок не говорю, бо інколи повертаюся втомлений), побачив щось цікаве, вражаюче, зустрівся з дивовижними птахами чи звірятком. Як для мене, то вони всі дивовижні!
Так і цього разу. Здавалося б, марно просиділи півдня втрьох (я, тато і дядько Мар'ян) на березі Західного Бугу. Не клювало. Риба вперто нехтувала нашими гачками зі «смачними» хробаками. Спробували на ванільне тісто. Але верховодка, і та двічі ледачкувато смикнула за наживку, та за гачок так і не вчепилася. Тож сьогодні не принесу гостинця для котика. Воно й зрозуміло, все вказувало на наближення дощової погоди.
Зате на протилежному березі ріки ми побачили диво-птаха — білу чаплю, спостерігали за нею. Таку я вперше зустрів у природі. Майстерний, хвацький риболов! Вона сиділа на повислій над річкою товстій гілці дерева і з висоти 4-5 метрів пильно вдивлялася у воду. Раптом стрімко пірнала у ріку і, зробивши кілька помахів крильми, знову сідала на гілку дерева, підносила дзьоба вверх та щось ковтала. Бачили, що ковтала рибу. Так раз по разу. Нам, невдахам, залишалося тільки заздрити.
Кілька слів про білу чаплю. Забарвлення у неї справді біле-біле, а дзьоб і ноги чорні. На голові — білий чубчик, мов козацький «оселедець», зачесаний назад. Гніздиться у гирлах великих річок. А Західний Буг до таких належить. Гніздо мостить на дереві, поблизу води. Оселяються білі чаплі здебільшого колоніями. Кладка у самиці з 3-5 яєць. У червні вилуплюються пташенята, а через місяць вони вже можуть літати і самостійно харчуватися — дрібною рибою, жабами, комахами. Відлітають ці пернаті у вересні. У березні їх знову можна побачити на водоймах та болотах. Якщо подивитися, як чапля пересувається по суші чи по болоту, то складається враження: дуже незграбна. Але це не так. Спритний птах, бо і плаває, і пірнає, і на деревах моститься, будує міцні надійні гнізда.
У надрукованих спогадах білоруських партизанів прочитав (щоправда, мова про «сестру» білої чаплі — сіру): не раз траплялося, як у гніздо чаплі, що висіло на дереві, залазив фашист з важким кулеметом і вів прицільний вогонь. Гніздо витримувало вагу! Звичайно, воно жахливо звучить, жорстоко, і читати такі епізоди, погодьтесь, психологічно важко. Та що вдієш?.. Було і таке.
...Тим часом наша знайома чапля продовжувала терпеливо сидіти на гілці, ні з того ні з сього раптово пірнати (ото зір у неї!) і ловити рибу. Ми ж зібрали вудки та й подалися додому без улову. Хоча, чому без улову?.. Мені от «клюнуло» - і я написав замітку...
