Якби ми ходили до школи ще століття два тому, то літні канікули тривали б у нас на два тижні довше. Шкільний дзвоник скликав би учнів за парти 14 вересня — на свято Семена (Симеона Стовпника)... Насправді, воно трохи не так. Бо якщо врахувати двотижневу календарну різницю між старим і новим стилями, то свято Семена припадало б таки на 1 вересня, а не на 14-те, як тепер.
Цей достойник Христової Церкви жив у 356-459 роках (103 роки!). Заснував новий вид чернечого подвижництва — стовпництво. На стовпі, заввишки 4 метри, у невеликій хижі він провів 50 років. Через строгий піст, ревну молитву до Господа Симеон мав дар яснобачення, зцілював Словом Божим хворих, до нього приходили за порадами навіть вельможі.
Але ж звідки взялася традиція розпочинати навчання саме у перший день осені, або ж Семенів день — за старим стилем?
Справа в тому, що на свято Симеона Стовпника (нагадаємо: тепер — 14 вересня) розпочинається новий церковний рік, а разом з ним колись розпочинали навчання вихованці духовних закладів освіти — бурс, братських шкіл, колегіумів, у тій же Києво-Могилянській академії. Це згодом передалося й для початкових (тоді називали — начальних) шкіл, ремісничих училищ, інших навчальних закладів. І нині дотримуються принципу розпочинати навчання на Семена в багатьох катехитичних школах, що діють при храмах. А ось у селах діти сідали за парти аж на свято Наума (тепер - 14 грудня!), коли допомогли дорослим впоратися зі всіма сільськогосподарськими справами у полі, на городі, в садах, заклали на зберігання новий врожай. Жартували: «Прийде Святий Наум — наведе дитину на ум». Ох, якби то тільки від нього залежало... Знову ж, за старим стилем, з дня Наума починалася зима, бо свято припадало на 1 грудня.
Крім того, у XIV-XVII століттях на Семена українці починали святкування Нового року (тут уже — календарного, а не тільки церковного і шкільного). У Києві, наприклад, організовували ярмарки, масово запалювали свічки, влаштовували «весілля свічки», бо дні помітно коротшали, тож хотіли прогнати темряву, дерева (не обов'язково ялинки) прикрашали барвистими стрічками, овочами та фруктами з нового врожаю. Уявіть собі гарбуза чи диню на березі... До речі, дерева не зрубували! Ото молодці! Робили це просто на вулицях, у садах, на подвір'ї. Малих хлопчиків підстригали (таке право мали священик, хресний батько) і вперше садовили на коней. Веселі гуляння, масові дійства зустрічі Нового року могли тривати протягом тижня.
До прийняття християнства (988 р.) і навіть на його початках східні слов'яни-язичники, що проживали на теренах теперішньої України, зустрічали Новий рік весною, коли природа прокидалася від зимового сну.
Тільки з 1700-го в Україні запровадили зустріч Нового року — 1 січня, як і в більшості народів. Щоправда, в Галичині, через близькість до Західної Європи, зрештою, католицької культури, таке запровадження відбулося дещо раніше.
А я ж вітаю школярів з Першовереснем, Днем знань! Для когось (маю на увазі першокласників) шкільний дзвоник пролунає вперше; для мене цей першовересневий дзвоник буде останнім...
