Був у тата в дитинстві розумний песик Жучка. Мала, чорна, кучерява, мов овечка. Підібрав безпритульне цуценятко на вулиці, повертаючись зі школи додому. Кілька днів поспіль бачив її на одному і тому ж місці під кущем. Кожному довірливо заглядала у вічі і тихим скавчанням благала нагодувати. Але замість гостинця дехто міг дати стусана. Тож шкода стало.

bolonka

Батьки тата не перечили появі нового мешканця. Тим паче, що тоді вони жили у селі, песика у них на подвір'ї не було. А хто в такому випадку стане сторожити господарку?.. Хоча, який там з Жучки сторож. Хіба що скаже: “Гав-гав! Чужий іде!”. Та й це добре.
Найперше щедро нагодували її селянськими харчами і запевнили: з голоду не помреш, будеш свого роду господинею!

Жучка відразу відчула добрих людей, вірою-правдою служила. Втім, найбільше потоваришувала з татом. Той на луг сіно громадити — вона за ним. У магазин за покупками — та слідом. Сяде біля дверей магазину і терпеливо чекає, але не тільки на тата, а й на солодку цукерку. Як же не пригостити вірного друга. Книжку разом читали. Вмощувалася йому на коліна і дивилася на сторінки. Подобалося, як тато читав уголос. Череду корів разом пасли. Справно завертала тварин до стада. Хоч мала, зате голосиста. Тато йде до школи — Жучка слідом прямує. Однак батьки до школи не пускали (ні, не тата, а Жучку), прив'язували її на ланцюг, а то б до закінчення уроків чекала під школою.

Навчилася Жучка й рибалити. Тато завжди брав її зі собою, коли йшов на озерце рибу ловити. Обоє пильно стежили за поплавцем. Тихо-тихо сиділи, щоб рибу не налякати, не сполохати. За кілька таких “рибальських посиденьок” Жучка зрозуміла-второпала: якщо поплавець тоне, стрімко пливе по воді чи підстрибує на плесі, треба смикати вудкою, бо клює. Отож, коли клювало, починала гавкати, наче підказувала: “Тягни! Зараз улов буде!”. Неймовірно раділа кожному спійманому карасику, крутила-вертіла хвостиком, підстрибувала. Навіть хвилі від вітру, на яких інколи погойдувався поплавець, що не розбереш — клює чи не клює, не могли обманути розумного песика.

Сирої риби Жучка не їла, тільки смажену. А щойно спійманий “дріб'язок” давали котикові Мурчику. Жучка також заприятелювала з ним. Постійно грали у свої котячо-собачі ігри, пили свіже молоко з однієї тарілки. Коли Мурчик їв рибу, вона поважно ходила навколо нього, усім своїм виглядом хизувалася і запевняла: “Це я тобі наловила риби! Підказувала господарю, що треба смикати вудкою!”. А кіт вдячно муркотів...

...Ох, мені б таку Жучку!

У Вас недостаточно прав для комментирования. Зарегистрируйтесь или авторизуйтесь.

 

Комментарии

Новенькое в блогах

Дружба

Вірджінія Петровська
09 апреля 2020

Дружба - це опора всього нашого життя.

Друг для нас як мама, яка може потурбуватись та зігріти...

Щасливий той хто мав змогу знайти щасливе життя. Але найщасливіший той, хто вміє ним користуватись

Ростислав Ворох
07 апреля 2020

Що таке щастя? – це риторичне питання. Кожен з нас має свої зацікавленності, думки й погляди, а...

У Львові

Лехман Маркіян Тарасович
08 марта 2020

Коли горять вогні у Львові,
Луна мелодія весни,
Відчуєш пахощі медові...
Ой, зачаровувались ми!

Останній спалах

Лехман Маркіян Тарасович
07 марта 2020

(Етюд)

На лузі, край потічка, стояла стара засохла верба. Місцями вже обсипалася кора. Безлисте,...

Маленький дивний світ

Тетяна Казимирова
03 марта 2020

Маленький дивний світ
Заповнений чарівною любов'ю
Існує безліч літ,
Де духом рідні ми і кров'ю.