На узліссі край дороги виросли горобина і ялина, і то настільки близько одна від одної, що їхні гілки (можливо, й коріння) переплелися, наче обнялися дві сестрички.
Ідеш весною і здалеку диву дивуєшся: як це могло статися, що ялина раптом зацвіла білим цвітом?.. Хіба таке можливе?!. Аж зблизька роздивишся: це горобина так її причепурила.
Влітку вони ховаються одна поза одну.
Восени на вічнозеленій ялині красуються червоні кетяги стиглих ягід горобини (особливо помітно, коли опаде листя), а на горобині — висять ялинові шишки. Фантастика! Краса! Тільки цю красу треба вміти бачити!
Взимку тут знаходять прихисток лісові мешканці. Когось сестрички нагодують, когось візьмуть переночувати. Бачив сліди зайця, що вели з поля, і місце, де він лежав під широкою ялиновою лапою. Затишно і зручно. На білому снігу — кілька ягід горобини і зернят з ялинових шишок, те, що залишилося від трапези птахів.
