Так цікаво розповідати про тварин і пташок, як бабуся Валентина — наша сусідка у селі, мабуть, ніхто не вміє. Завжди говорить пристрасно, з інтонацією, емоційно жестикулює, наче казки розповідає малечі, але це — не казки, а цілком реальні історії. Слухав би і слухав. Тільки встигай запам'ятовувати і записуй. Сам нічого не вигадуй, не фантазуй, не додавай. Подавай так, як оповідала. Одна історія мені чомусь особливо припала до душі.

tiamuschiy gorobchyk

...Тоді бабуся Валентина була ще молодою дівчиною, працювала у колгоспі. (Ох, і важка ця праця, і не завжди була винагорода за неї). Влітку разом зі своїми подругами-ровесницями пішла на весь день сапати буряки. Стояла неймовірна спека, сьомий піт лився з чола. Однак дівчата працювали заповзято, встигали й жартувати.

До їхнього дружнього гурту долучився горобчик. То до однієї підлетить, то до іншої, і все ближче та ближче. Подивиться в очі і починає нишпорити у землі, вишукує комашок.

— І кого ти з нас найбільше сподобав? — жартували дівчата.
— Та всіх нас сподобав, бо всі ми — красуні! — відповідала котрась з них.

Не просто так тримався горобчик дівочого гурту. Над полем кружляли яструби. Малій пташині ніде було сховатися від них. А до села, де знайдеш прихисток під чиєюсь стріхою, чи у розлогій густій кроні дерева — далеко, кілометрів три. Тож шукав порятунку серед людей. Дівчата, окрім горобчика, нікого з дрібних пташок не бачили у полі, навіть жайворонків. Десь причаїлися, заховалися від хижаків.
— Не бійся! Ми тебе в образу не дамо! Будь з нами! — запевнили працівниці поля.

Горобчик наче зрозумів їхні слова, збагнув щирі наміри, відчув людську доброту. Тому трохи заспокоївся, але далеко від дівчат не відлітав.

Коли сіли пообідати, тут же, у чистому полі, бо й кущика для затінку поблизу не знайти, горобчик примостився неподалік них. Щедрий обідній стіл накрили йому, гостинно почастували крихтами хліба, крупинками смачної каші...

Вже вечоріло. Можна йти додому. Справно попрацювали! Горобчик — слідом за ними. І знову близько гурту тримається. Підлетить та й очікує на них. Ті трішечки наперід, а горобчик наздоганяє. Яструбів у небі не меншало.
— Ходімо з нами до села! — гукнула русява дівчина.

Враження, що горобчик погодився.

По дорозі дівчата зробили «привал», скупалися у неглибокій річці. Горобчик тим часом чекав на них, сховавшись в очереті. Підглядав за русалками. І тільки коли прийшли до села, тямуща пташка вдячно цвірінькнула своїм рятівницям і зникла у густих садах. Тут яструбу не вполювати на горобчика.

Комментарии  

ПАПЧ
+3 #3 ПАПЧ 07 октября 2017
Всем ребятам, при возможности, советую запоминать или записывать рассказы пожилых людей, сказки, события. Не сейчас, так потом пригодится такой материал. Ведь он уникален.
Маркіян Лехман
+1 #2 Маркіян Лехман 07 октября 2017
Спасибі за відгук! 95% авторства належить бабусі Валентині. Я лишень записав з її слів. Уявіть, що в неї неповна середня освіта. Але як цікаво розповідає! Яке глибоке відчуття слова!
ПАПЧ
+5 #1 ПАПЧ 01 октября 2017
Замечательно!

У Вас недостаточно прав для комментирования. Зарегистрируйтесь или авторизуйтесь.

 

Комментарии

Новенькое в блогах

Новое награждение медалью! - Нове нагородження медаллю!

Пирателисса
18 августа 2020

Медалью «AKTIV» награждается пользователь сайта «Сокровища Папча» Саня И. (логин - sanya12)! За...

klady3

Люди! Конкурс викторин завершен!

Папченко
31 мая 2020

Всем привет! Ну, вот. Сегодня 31 мая. А на часах 24:00 по времени Екатеринбурга. И что это...

Дружба

Вірджінія Петровська
09 апреля 2020

Дружба - це опора всього нашого життя.

Друг для нас як мама, яка може потурбуватись та зігріти...

Щасливий той хто мав змогу знайти щасливе життя. Але найщасливіший той, хто вміє ним користуватись

Ростислав Ворох
07 апреля 2020

Що таке щастя? – це риторичне питання. Кожен з нас має свої зацікавленності, думки й погляди, а...

У Львові

Лехман Маркіян Тарасович
08 марта 2020

Коли горять вогні у Львові,
Луна мелодія весни,
Відчуєш пахощі медові...
Ой, зачаровувались ми!