У парках, садах, у лісі стоять голі дерева. Під холодними подихами вітру опало додолу останнє листя. Ні, воно не кружляє у вихорі, не котиться по рудій траві. Рясні дощі пізньої осені «прип'яли» його до землі. А через кілька днів уже й першим снігом припорошило. Щоправда, цей перший сніг швидко розтанув.
Сіро-сіро навкруги. Ліс похмурий. Та щось здалеку світить. Це — кетяги калини і горобини міцно тримаються на гілках, горять багряними світлофорами, ще непідвладні ні вітру, ні снігу, ні морозу, який вже спробував свої сили, нагадуючи про наближення зими. А як гарно вони виглядають під білими шапочками снігу, що якимось дивом залишився на них!
Кожний кущик, кожне деревце калини чи горобини з кетягами плодів — щедрий стіл для птахів, що зимують у нас. Їжте досхочу! Навіть, якщо рік видався неврожайним на ці ягоди, для «крилатих друзів» завжди вистачить.
Кортить побачити взимку пернатих — ідіть туди, де ростуть калина та горобина. А якщо ще й повісити годівнички, регулярно насипати у них зерна пшениці, жита, ячменю, проса, вівса, гречки, крихти хліба, насіння рослин, якими птахи харчуються влітку, то будьте певні: гості неодмінно зберуться. Спостерігайте за ними, будь ласка, здалеку. Так, це — правда! Ви їх любите! Але ж вони цього не розуміють. Не наближайтесь, не лякайте своєю присутністю, особливо у лісі. В парку, міському дворі, тим паче у селі птахи якось стають «ближчими» до людей.
Калина, горобина — не тільки ласощі для птахів у холодну пору року. У кожній ягідці — кошик вітамінів, вельми корисних для людини. Вважайте, що скарбниця здоров'я!
...Щороку пізньої осені збираю у бабусиному садку ягоди калини. Потім бабуся і мама готують з них сироп, варення, сушать, консервують... Якщо навіть і не хворієш, то для профілактики не зашкодить. Частенько роздаємо ці дари Природи сусідам, знайомим, роздаємо тільки за «Спасибі!». Але кілька кетягів калини завжди залишаю для птахів! Так мене навчили батьки, бабуся!
