•Василь ТАРЧИНЕЦЬ
К Е П А
(Оповідання)
Тепер уже ніхто не може сказати, хто був господарем цієї дивовижної вівчарки з невідомою кличкою. Один Всевишній знає, куди він подівся. Можливо, загинув на багатостраждальній землі колишньої Югославії під Сараєвом, а може й досі лежить під руїнами власного будинку, або тиняється по чужини
цьких державах, шукаючи притулку та роботи.
Мабуть можна тільки догадатися, що у той фатальний час собака боронив свою оселю, не даючи підступитися до неї нападникам. А вони спіймали його бідолашного і жорстоко розправились.
х х х
Собака висів на дереві біля зруйнованого будинку, прив'язаний до гілки дротом. У пащі стирчала велика картоплина, виплюнути яку собака не міг, - щелепи були міцно скручені тим же колючим дротом. Своєю вагою пригинав гілку до землі, пробував дістати її лапами, та бракувало сил. Собака висів і повільно гинув у передсмертних судомах.
Таким його й побачили воїни українського миротворчого батальйону в одному з поруйнованих сіл поблизу боснійської столиці Сараєво.
Здригнулися солдатські серця. Але у ті хвилини було не до сентиментальних роздумів, бо повсякчас могли пролунати постріли. Та, незважаючи на складні бойові обставини, бійці вирішили врятувати собаку від неминучої смерті.
Звичайно, ризикували наші хлопці, адже могли запросто напоротися на міни-пастки. Скільки вже було таких трагічних випадків!
Зовсім недавно підірвався на міні наш бронетранспортер, дехто з українських миротворців зазнав контузій. Але укрбатівці, як кажуть, не з лякливого десятка. Вон все ж вступили на чуже подвір'я, котре не вдалось як слід обстежити.
Командир групи обережно підтримував собаку, інший солдат, натренованим рухом клацнув саперними ножицями, і перерізаний дріт дзенькнув, як струна. Воїни зняли із закривавленої собачої пащі дротяну петлю, що глибко врізалася у тіло, рубець від дроту є й тепер, витягли картоплину.
Згадуючи деталі того епізоду, один із солдатів розповідав потім, що вівчарка, трохи оговтавшись, поклала лапи на його плечі, і, уткнувшись у шию, цілувала і лизала її язиком.
- Зараз, зараз ми полікуємо тебе, нагодуємо, - промовляли до неї рятівники, кладучи вівчарку на підлогу бронетранспортера. А вона глибоко зітхала, жадібно ковтала повітр’я, теплими, лагідними очима дивилася на добрих людей, що врятували і взяли її зі собою і привезли у розташування 240-го окремого, спеціального миротворчого батальойну. Відтак в ньому з'явився новий воїн - чотириногий.
х х х
Вівчарка щвидко звикла до нової клички, яку дали їй наші солдати - Кепа. Кличка від військового звання - "капітан", "командир".
У той час у зоні відповідальності наших миротворців ішли запеклі бої, не припинялись артилерійські обстріли. Міни і снаряди перетворювали в руїни багатоповерхові будинки. Біля контрольних та спостережних пунктів наші солдати мостили захисні споруди, обладнували в землі щілини та укриття. Кмітлива Кепа спостерігала за їх діями і швидко збагнула призначення цих укриттів, коли починався обстріл.
Вівчарка й собі вигребла під одним із вагончиків укрбатівців рівчак. І ховалася в нього рівно за десять хвилин до початку артобстрілу.
Про це її особливе відчуття довідався командир батальйону. І тут же розпорядився влаштувати біля Кепиної схованки пост.
- Кепа залізла в яму! - вигукував вартовий. Це означало: всім - в укриття, через десять хвилин розпочнеться обстріл. Так воно і сталося. Кепа не помилилася жодного разу! І вівчарку полюбили ще більше.
х х х
За свої "служби" Кепа заробила чималі привілеї та пільги. Тільки їй з-поміж інших псів, які живуть у польовому таборі українських миротворців, дозволено бути без нашийника, долучатися до патрульної групи, і, навіть, ходити в розвідку, причому, сідаючи з солдатами у бронетранспортер. А на ранковому шикуванні лише вона має право стояти поруч із командиром батальйону. Про все це ще в день прибуття на Балкани знає весь новий особовий склад нашого миротворчого батальйону на чолі з його командиром (ротація відбувається кожних чотири місяці).
А от розлука з тими, хто завершує миротворчу місію, відлітає в Україну, стає для Кепи справжньою трагедією.
... На аеродром вона проводжає їх буквально зі сльозами на очах, намагається також забігти у військовий транспортний літак, та цього їй не дозволяють. Коли заревуть турбіни, лайнер побіжить смугою і почне набирати висоту, Кепа довго стоїть на полі аеродрому, але потім-таки заскокує у джип і повертається у розташування своєї другої роти. Дві доби після цього солдати нового складу батальйону бачать сльози у добрих собачих очах, дві доби Кепа не знаходить собі місця, нічого не їсть, тільки воду п'є.
х х х
Кепа не лише одразу розпізнає чужого, а й розрізняє військову форму.
- Якось приїхали до нас спеціалісти із сусіднього французького батальйону, аби полагодити сантехнічне обладнання, - розповідав заступник
командинра українського миротворчого батальйону підполковник Михайло Бдуль, - Кепа зустріла їх, м'яко кажучи, не дуже гостинно, аж поки на відвідини не дав дозвіл один із солдатів, які найближче спілкуються із чотириногим воїном.
До речі, серед отих опікунів-найближчих приятелів Кепи - був рядовий з другої роти Микола Попович із села Гаї Смоленські Бродівського району на Львівщині.
Зрештою у цих і інших якостях унікальної вівчарки я й сам мав нагоду переконатися, хоча про Кепу багато чув ще в Києві, перед відрядженням у Боснію до наших миротворців. Побачив її другого дня після приїзду у село Врабчичі поблизу міста Мостара, де деслокується наш "Укрбат" і, зокрема, друга його рота.
Кепа підійшла, обнюхала, глянула на мою форму і... визнала за свого, привітно замахавши хвостом!
- Про тебе Кепо, добре знають в Україні, - заговорив я з нею, мов з людиною, не в силі стримати емоцій. - Навіть по телебаченню тебе показували!
Вівчарка слухала, а в очах неначе було написано:
"Ти говори собі. А чи привіз гостинець?" Звісно, подбав я і про нього. Ще в дорозі приберіг для легендарної Кепи шматачок м'яса, кілька варених яєць, окраєць хліба.
Вівчарка з відвертим апетитом з'їла все і смачно облизалася, хоча ніколи не буває голодною: солдати завжди діляться з улюбленицею сніданками, обідами чи вечерями, а вона ніколи не відмовляється від запропонованих ласощів.
х х х
Окрім Кепи у нашому миротворчому батальйоні є ще чотири песики. Шлунок зобов'язаний своєю кличкою першому ж знайомству з українськими солдатами. Він приблукав до одного контрольно- перепускного пункту переляканим, очевидно, страшно голодним.
П'ятеро воїнів виклали перед ним увесь свій добовий провіант, а він тільки облизувався та наминав хліб,м'ясо, кашу.
- Ну й шлунок у цього собаки! - вражено мовив хтось, коли пес дожовував п'яту пайку.
Так і пішло - Шлунок. Найдавніше із собак у батальйоні - Айфрор. Блек "дезертирував" сюди від сусідів-французів, а Муслай покинув господаря-мусульманина та й пішов "добровільцем" до наших хлопців.
Та найулюбленіша та й найзнаменітіша з чотириногої братії - звісно, Кепа. Наші солдати зібрали певну суму грошей зі своїх скромних зарплат і оформили для неї спеціальнй міжнародний ветеринарний документ, який стверджує, що ця вівчарка є повноправним "службовцем" саме українського батальйону багатонаціональних миротворчих сил.
х х х
Вирішена й її майбутня доля. Наразі Кепа – на Балканах. Але пробуде вона там доти, доки українські військові формування виконуватимуть там миротворчу місію. Із її закінченням завершиться і "строкова служба" Кепи, і полетить вона літаком в Україну. Дай, Боже, щоб це сталося якнайшвидше - аби мир запанував на цій багатостраждальній землі. А між воїнами-миротворцями є міцна солдатська домовленість, яка передається від ротації до ротації особового складу батальйону. Той воїн з останньої ротації, якого Кепа обере своїм найкращим другом і опікуном, забере її додому і доглядатиме за нею, аж до самої смерті.
х х х
Та сьогодні Кепа несе свою службу. І, можливо, хтось із наших солдатів буде зобов'язаний їй життям, коли вівчарка Кепа, як завжди, безпомилково попередить про черговий обстріл...
ПОЕЗІЇ
•Василь ТАРЧИНЕЦЬ
ЗОРІ В РЕКІТАХ*
ДОСЯГНУ РУКОЮ
Карпати, Рекіти, Карпати–
Їх серце – моя Верховина.
Тут зорі – рукою дістати...
Це символ і цвіт України!
Живуть в нас привільнії люди...
Багатство – розкішнії буки,
Повітря – наповнює груди...
В людей всіх – трудящії руки.
Джерела б’ють цілющі каскади,
Квітують луги, в ріках – риба,
Корів тут молочнії стада
Отари овець, копиці сіна.
Село моє зветься Рекіти
Засновник – із Довбуша роду;
Катунський ** Іван – він є світоч
Мойого гірського народу.
Рекіта – наймення Івана –
Опришка і лицаря слави.
Майно відбирав він у пана
І бідним давав... Людом правив.
Хати – під горою Кичери***
А з неї – видніють Масянки****
І річка Ріка – повна чарів...
Хвилюють красуні-горянки.
Он церква стоїть трьохсотлітня –
Скликає селян всіх молитись.
Краса піднебесна скрізь віття
Зове рекітчан побаритись.
Співають Тарчинці і Поповичі,
Ще й сурмлять вони на трембіті,
Бо жити не вміють інакше,
У танці батьки й їхні діти.
Родини в селі многодітні,
Лункі голоси в діточок їх,
Вони – наше щастя, бо рідні,
Немов би дзвіночок їх сміх.
Рекіти, Рекіти, Рекіти –
Моя дорога Батьківщина:
Ми всі твої вірнії діти...
В Карпатах – моя вся родина.
_________
*РЕКІТИ - село, яке походить від слова рекіта, що ним називали одного із опришків в Закарпатті.
**КАТУНИ – рекрути-солдати угорської армії.
***КИЧЕРА – назва гори, під якою знаходиться село Рекіти.
****МАСЯНКИ – назва гірських урочищ.
•Василь ТАРЧИНЕЦЬ
ЛИНУ СЕРЦЕМ
ДО ВАС РЕКІТИ
(Гімн моєму селу)
Рекіти – моя ти Кичера,
А далі видніють Масянки,
І поряд Ріка*, повна чарів...
Живуть тут красуні горянки.
А інший бескид зветься Рогом,
Він стежить за гарним розвоєм
Рекітських селян, даних Богом,
За їхнім добром і спокоєм.
Приспів:
Рекіти, Рекіти, Рекіти –
Їх серце – моя Верховина,
Тут злоі рукою дістати...
Прекрасна моя Батьківщина.
Он церква стоїть трьохсотлітня,
І дзвони скликають молитись:
Сьогодні відправа вечірня,
Бо свято стрічають велике.
Минули роки і століття,
А звичай живе й буде жити...
Краса піднебесна крізь віття
Зове рекітчан веселитись.
Приспів:
Рекіти, Рекіти, Рекіти –
Їх серце – моя Верховина,
Тут зорі рукою дістати...
Прекрасна моя Батьківщина.
...Гуляють Тарчинці й Ковачі
(Сурмлять вони ще й на трембіті),
Сьогодні серця їх юначі...
Танцюють дорослі і діти.
Складають свої коломийки
І гучно-весело співають,–
Бо свято Ільї в них ниньки...
Сердечні чуття виявляють.
Приспів:
Рекіти, Рекіти, Рекіти –
Їх серце – моя Верховина,
Тут зорі рукою дістати...
Прекрасна моя Батьківщина.
______________
* Ріка – назва річки.
