Вже кілька разів пробував написати замальовку про горобчиків, у якій хотілося узагальнено і водночас з окремими деталями розповісти про їхній спосіб життя, хитру поведінку, веселі (і не зовсім веселі) пригоди. Занотував власні спостереження, назбирав чимало фактів з науково-популярної літератури, періодики. Однак відкладав і відкладав написане у шухляду “на потім”, бо нічого путнього не виходило. Виявляється, що мало знаю про них, хоча зустрічаюся з горобчиками щодня. Певен, не кожен і з вас розповість надто багато про горобців. Вони — різні. Що не пташка, то характер, прототип художнього образу, тільки пильно придивіться до неї... Але відчув: із фрагментів написаного складається “мозаїка”, яку ще можна і можна доповнювати новими спостереженнями, цікавими історіями. Хотілося б почути такі і від вас.
Форму розповіді підказали мені цикли фенологічних замальовок, художніх етюдів письменників-натуралістів Анатолія Онєгова “Коли починається весна” та Івана Соколова-Микитова “Від весни до весни”.
У пропонованих нотатках аж ніяк не претендую на художню манеру розповіді, навпаки, зумисне використовую газетно-журнальний стиль.
* * *
Насамперед - кілька фактів з науково-популярних довідників. Є два види горобців: хатній і польовий. Їх без досвіду спостережень інколи важко розрізнити. Хіба що у горобця хатнього на грудях більша чорна краватка. Ті і ті селяться поблизу людських осель. Однаково харчуються як в садку, на господарському подвір'ї, так і в полі. Марно нарікати, що крадуть у селян зерно. Зрештою, скільки цих зернин потрібно для горобчика, аби насититися?.. Весною та влітку основу їхнього харчування становлять комахи, гусінь, інші шкідники. Протягом теплого періоду року, починаючи від квітня, горобці двічі-тричі виводять пташенят. У кожній кладці 5-7 яєць. А потомство треба годувати! Тож скільки шкідників потрібно принести дорослим горобцям у гніздо, щоб пташенята не померли з голоду?!. Ото і користь!
Гніздяться горобці у щілинах будівель, інколи на деревах. Гніздо мостять із соломинок, травинок, вистеляють його всередині пір'ям. Трапляється, що залюбки займають шпаківні, дупла дерев, навіть гнізда ластівок. Якось жили горобчики у шпаківні, змайстрованій татом...
* * *
Восени їх помітно меншає, що пов'язано з міграційними процесами цих пернатих. Народне повір'я ж стверджує: на Семена (14 вересня) чорт хапає горобців у мірку. Тих, хто у мірці, залишає собі, а тих, хто опинився понад мірку - відпускає. Це - неправда! Не вірте цьому!
Зате перед настанням зими ми можемо масово зустріти їх біля людських поселень, зерносховищ, у парках, садах, лісосмугах поблизу міст і сіл. Чим ближче до людини - тим ситніше і тепліше. Принаймні у селі завжди натрапиш на гостинний стіл, а від морозу можна сховатися у стіжку сіна чи соломи, під дахом хати.
* * *
Якось весною горобчик зайняв гніздо ластівок, звите під стріхою хліва. Ті щойно повернулися з вирію, дивляться, а в їхньому помешканні «прописався» інший. Сидить мертво у гнізді, і хоч тобі грець! Зграйкою (з десятків два) ластівки проганяли непроханого гостя, а йому хоч би що.
- Тоді ластівки за лічені хвилини заліпили вхід у гніздо глиною (поряд тече річка з глиняними берегами), - розповідає мій дідусь Микола. - Одні глину носили, а інші тепер вже горобчика не випускали з гнізда. Замурували живцем. Щастя, що я це бачив, зумисне спостерігав, чим завершиться справа, не втручався. Та таки визволив бранця. Але, на жаль, ластівки до гнізда не повернулися.
До речі, такі випадки, як я згодом довідався з літератури, траплялися не раз.
* * *
До нашої сусідки у селі залетів у хату горобчик. Б'ється об шибку вікна, а вибратися ніяк не може. Та не стала відчиняти вікно. Спритно спіймала горобчика у долоні і вийшли з ним у двір.
Та що це?.. Горобчик, виявляється вже мертвий, лежить на долонях, не рухається.
- Я ж не хотіла заподіяти тобі лиха, - виправдовується сусідка. - Від переляку серце розірвалося.
Поклала «мертву» пташину на зелену травичку. А горобчик тільки пурх - і зник. Ото хитрун! Мертвого вдав з себе.
* * *
«Спілкувався» і я з двома горобчиками, вельми допитливими. Щоправда, спілкування відбувалися крізь шибку вікна моєї кімнати.
Кожного ранку, прокидаючись, заглядав у вікно: яка там погода? Першими, кого бачив, так це двох горобчиків. Десь, мабуть, поряд було їхнє гніздо. Враження: вони зумисне зиркають у мою кімнату, аби перевірити, чи вже встав з ліжка, чи збираюся до школи...
Інколи пізно ввечері насипав на підвіконня крихт хліба. На ранок їх вже не ставало. Так тривало з місяць часу. А потім горобчики кудись щезли.
* * *
Серед горобців трапляються розбишаки. Не раз спостерігав за їхніми бійками. Один випадок таки мене розсмішив.
Не поділили два горобчики кількох зерняток пшениці, що залишилися від курячого сніданку. Чубляться, мов ті півники. Тим-то й скористалася кмітлива синичка. Швиденько позбирала зернинки і полетіла геть. Горобці вже й забули, чого бійку затіяли, помирилися, але залишилися голодними.
* * *
Буває, що нахабству горобців нема меж, аж годі терпіти. Один горобчик добряче роздратував кота. Тільки кіт виходив з хати на подвір'я, лягав погрітися на сонечку, тут як тут з'являвся горобчик. Сідав на пліт і вибирав «об'єкт» для атаки. Потім здіймався у повітря, голосно цвірінькав та стрімко пролітав над самісінькою головою кота. І так з десяток разів на день.
Господарі привчили кота пташок не чіпати. Свого часу був добре покараний за це. Тому тепер курчата могли гуляти попід його носом, ті ж горобчики щось вишукувати біля Мурчика у травичці, а він ні «мур-мур». Та горобчика-нахабу більше терпіти не міг. Тихий, спокійний, трохи ледачкуватий кіт таки дав відсіч. Коли горобчик пішов у чергову «атаку», кіт дочекався влучного моменту і спіймав його. Добряче пошарпав, що аж пір'я полетіло, але не задушив, відпустив. Після цього горобчик сів на плоті, поправив пір'ячко, те, яке ще залишилося на ньому, і більше котові не дошкуляв.
* * *
У нашого дідуся непоборна звичка: влітку щоранку вивішує на дереві у садку дзеркальце і голиться. Робить це повільно, акуратно, після кожного руху ретельно ополіскує бритву у воді. Процес гоління - для нього особливий процес, вважайте урочистим ритуалом.
Одного разу, поголившись, дідусь забув забрати дзеркальце. Воно якраз і зацікавило горобчика. У дзеркальці той побачив своє відображення і сприйняв за суперника, що посмів зазіхнути на його територію. Почалася запекла бійка між горобчиком і двійником у дзеркальці, та така, що дзеркальце аж впало на землю. Ох. як тішився горобчик-переможець, мовляв, який я сильний, повалив суперника на землю, що і дотепер не рухається. Довго і бравурно стрибав він по гілках дерева...
* * *
Синички, здається, більш довірливі, ніж горобчики. Взимку синичка навіть може брати корм з руки людини, а горобчик на таке не завжди відважиться. Зате, коли заприятелює з людиною, кимось зацікавиться, то надовго...
Інформація з газети (колись давніше прочитав). Чуйна жіночка підібрала взимку на вулиці горобчика. Замерз, ледь подавав ознаки життя. Вдома зігріла його, нагодувала, помістила у картонну коробку, встелену м'якою тканиною. Зверху сіткою не накривала.
Горобчик невдовзі оклигав і став почуватися господарем у міській квартирі. З кімнати у кімнати перелітав слідом за господинею, яка його врятувала. Довго міг сидіти у неї на плечі чи голові. Інших домашніх також не боявся, але чомусь сторонився їх. Коли господиня виходила з дому у справах, горобчик забивався у кутик картонної коробки і сумував, допоки та не прийде. На ніч, коли вимикали світло і лягали спати, горобчика вкладали у цю ж картонну коробку. Тихо сидів, з нетерпіння чекаючи світанку, коли прокинеться господиня, бо тоді почнуться для нього нові цікаві бесіди з нею.
Так горобчик прожив у міській квартирі аж до весни. А весною його, вже зовсім здорового, випустили на волю.
* * *
Горобці - добрі синоптики. Кілька народних прикмет:
- Чим швидше перед зимою горобці оселяться біля людського житла - тим швидше прийде холодна зима.
- Взимку під час відлиги горобці голосно цвірінькають, купаються у калюжах - відлига протримається кілька днів.
- Перед міцними морозами горобці (навіть разом з синичками) збираються у табунці і ховаються поміж густими ялиновими гілками.
Хоча, трапляється, що і горобці помиляються у прогнозах.
...Лютий мороз. Снігу намело по коліна. У місті прорвало трубу гарячого водопостачання. «Гейзер» вихлюпнув на поверхню і вода побігла вулицями. Горобці влаштували колективне купання, веселяться, цвірінькають, наче весна прийшла посеред зими. Комунальники трубу залатали, водопостачання відновили, а «лазню» закрили. Лютий мороз і далі не відступав.
Комментарии
Оказалось, что у воробьишки очень сильно повреждено крыло. И летать она не может. И не сможет. Поэтому оставили воробейку у себя. У нас кормушка на балконе и время от времени синички и воробьишки устраивают драки... Ну, вот наверное в такой потасовке кто-то крепко клюнул нашу птичку...
Купили ей клетку. Такую широкую, какую только смогли отыскать. Повесил несколько зеркалец. Воробейка дружит со своим отражением. Щелкает клювом тонкий-тонкий звук о стекло, ну как бы клюв о клюв. Иногда сорится со своим отражением. Тогда резко дергает за колокольчик, который прикреплен к одному из зеркал.
Через какое-то время приспособил ей гнездо. Первое время птичка отказывалась в него забираться, но теперь спит в нем. Правда, вот снимал его, чтобы почистить и повесил обратно - что такое, воробейка сидит рядом и внимательно смотрит на гнездо, но заночевала на веточке. Пришлось поправить гнездо точно так, как оно висело с самого начала...
Птичка бойкая и веселая. Жизнерадостная. На ночь накрываем клетку тканью... Иначе проснувшись от неосторожного движения в комнате, воробейка пугается сильно... Вот такая воробьинная история. Пишу сейчас это, а она смотрит из-за плеча на экран компьютера)))