Хоч дядькові Іванові — приятелеві мого тата вже, як кажуть, “за п'ятдесят перевалило”, але цей епізод з дитинства він добре пам'ятає і завжди цікаво розповідає. Хочу про цю дивну пригоду і я розповісти, його ж устами.

kbctyz

— Навчався я тоді у шостому класі, — говорить дядько Іван. — На літніх канікулах довелося пасти корів. Два, інколи три рази на тиждень випадала мені така “почесна місія”. Але не нудьгував. Пас корів на лузі біля озерця, поряд — ліс. Коли корови досхочу напаслися і лягали на шовкову травичку, мав трохи часу понишпорити лісом, назбирати ягід, грибів, а ні, то брав зі собою вудку і ловив в озерці карасиків.

Одного разу, коли сидів на березі озерця, відчув позаду себе чийсь погляд. Обернувся й оторопів від здивування: на мене дивився молодий рудий лис, підліток, за людськими віковими мірками. В метрах десяти зупинився, не наближався, але довірливо заглядав в очі, крутив головою, мордочка посміхалася.
— Ти як тут опинився? — запитую лиса.

Той не втікає, однак тримає дистанцію.
— Буду звати тебе Рудиком!

Рудик покрутив хвостом і подивився мені в очі ще з більшою довірою. Щоправда, спочатку я сприйняв його за цуценятка, яке заблукало, не розгледів добре. Потім второпав: е, ні, це таки лис з пухнастим хвостом. Та й не гавкає, а якось кумедно тявкає. Так хотілося тоді притулити лиса до себе, попестити, але Рудик не давався. Може, воно і краще.

Я кинув звіряті щойно спійманого карасика. Рудик не наважився підійти. Тож мені довелося відійти на кілька метрів. Тоді звірятко підбігло до риби, обнюхало, вдячно подивилося на мене і з апетитом проковтнуло улов.

У перший день знайомства ми спілкувалися з ним хвилин двадцять. Через три дні, коли знову випала черга пасти корів, бачу, що Рудик тут як тут. Так само зупинився в метрах десяти, ближче підходити не захотів. Цього разу спілкувалися довше, десь з годину часу. Я почастував свого нового приятеля ковбаскою з канапки. І так тривало майже до кінця літа. Як тільки пасу корів, Рудик навідується у гості. Завжди отримував від мене щедрі гостинці — то ковбаску, то котлетку, то щойно спійманого карасика. Любив Рудик послухати, коли я свистав у свистунця, якого вирізав мені з вербової галузки дідусь. Потім сам навчився такі майструвати.

Бачили лиса й сусідські хлопці — мої ровесники, яким також доводилося пасти корів. Але до них він чомусь не наближався.

Під кінець літа Рудик вже не з'являвся. Самостійним став, дорослим... Відверто кажучи, скучно було без нього.

...Дядько Іван завершив на цьому свою розповідь. А я подумав: “Він — добра, чуйна людина, щирий. Звірята, мабуть, це відчувають. Ось чому Рудик обрав за приятеля саме його”.

Комментарии  

Маркіян Лехман
0 #2 Маркіян Лехман 01 января 2018
Подивись на цуценятко і дорослого пса. Це теж саме.
Майя
+2 #1 Майя 30 декабря 2017
Хороший рассказ!... если я тут правильно поняла))) Только не поняла, если правильный перевод, что лис подросток, то по каким причинам отличают возраст?

У Вас недостаточно прав для комментирования. Зарегистрируйтесь или авторизуйтесь.

 

Комментарии

Новенькое в блогах

verba new

Верба весну відчуває

Лехман Маркіян Тарасович
19 февраля 2019

(З фенологічного щоденника)

Щойно минуло Стрітення (15 лютого). До справжньої весни ще...

Оманливе судження

Анастасія Бурлака
16 февраля 2019

Монолог осілої пташки

Чи хтось задумувався колись, про що цвірінчить пташка? Можливо, вона щось...

skripka

Повернення втрачених ілюзій

Лехман Маркіян Тарасович
13 февраля 2019

(Розповідь від першої особи)

Ця історія розпочалася із мого захоплення музикою. Ще у дитинстві...

Життя, мабуть, — це Колізей

Анастасія Бурлака
13 февраля 2019

Якою б гіркою правда не була, але реальність життя не завжди здається нам світлим і прекрасним...

Награждение орденом! - Нагородження орденом!

Пирателисса
01 февраля 2019

Внимание! Сегодня, 1 февраля 2019 года, кавалером ордена второй степени «СЕРЕБРЯНАЯ ЗВЕЗДА»...