Дідусь Петро, тоді ще зовсім молодий парубок, служив рядовим у військовій частині, яка дислокувалася в Монголії, “на околиці” пустелі Гобі. Не є таємницею, що там були радянські війська. Багато чого стерлося з пам'яті дідуся Петра, але один епізод, до кожної дрібнички, він запам'ятав назавжди. Не раз переповідав мені цю історію. Слово “переповідав” пишу у минулому часі, бо вже нема мого знайомого і цікавого співрозмовника дідуся Петра. Я слухав уважно-уважно, наче відчував, що це варто записати:

gaduka1

...Я тоді був у наряді на контрольно-пропускному пункті, як до нашої військової частини примчав на коні монгол, чоловік, років сорока. Їхнє “наметове містечко” (два десятки юрт) знаходилося за три кілометри від нас. Гість “ламаною” російською мовою, жестами рук, схвильованим обличчям, сповненими сліз очима намагався щось пояснити прапорщику — черговому по КПП. Зі слів я тільки второпав - “змія”, “дівчина”, “стріляти”.

Прапорщик зв'язався по телефону з черговим офіцером. Після короткої телефонної розмови наказав мені:
— Проведи гостя у штаб до чергового! Залишайся там до з'ясування всіх обставин!

Ось тут, у штабі, я вже зрозумів сутність проблеми. У поселенні монголів сталася неймовірна пригода. До десятирічної дівчинки, яка солодко заснула на сонечку біля юрти, підповзла отруйна змія, але не вжалила, а скрутилася навколо шиї дитини. Дівчинка прокинулася, піднялася на ноги і заціпеніла, коли побачила на собі змію. Добре, що не скрикнула, не зробила різких рухів. Так і стоїть вже години дві, не поворухнеться. А підійти комусь, скинути з шиї змію — неможливо. Тільки хтось наблизиться, та починає агресивно шипіти, може вжалити будь-якої миті. Шаман їхній скільки вже “не шаманив”, та безрезультатно. Потрібно влучно вистрілити змії в голову.
— Можливо, це зробить хтось з ваших військових, — почав благально просити гість. — Так, це небезпечно, шанси мізерні, але іншого вибору не залишається.

Провести таку ювелірну спецоперацію зголосився капітан (на жаль, я не записав з уст дідуся Петра його прізвища. — М.Л.) — відмінний снайпер. На полігоні, у тирі він всім давав майстер-класи з влучної стрільби — і підлеглим, і начальству.

Не зволікаючи, командир військової частини дав добро на операцію. У чергове авто сіли капітан, який вже озброївся снайперською гвинтівкою з оптичним прицілом, начальник медичної служби зі своєю незмінною валізою з червоним хрестом, гість-монгол та ще й мене “прихопили” зі собою, навіть не знаю чому, так, про всяк випадок.

Доїхали до поселення. Далі пішли пішки. Першим нас зустрів буланий кінь гостя. Той так і не прив'язав його біля КПП. Вірний друг чекав на свого господаря, а коли побачив, що той їде в авто, помчав за ним і обігнав.

А ось і дівчина з “намистом-змією” на шиї. Скажу відверто: страшнішої й огиднішої-потвори змії я ще не бачив. Зупинилися в метрах тридцяти. Підходити ближче — небезпечно. Змія то піднімає, то опускає голову, то кладе дівчинці на груди, якраз в ділянці серця. У цьому випадку не вистрілити.

Капітан наказав усім розійтися, а ще краще — стати далеко позаду нього, щоб, бува, хтось сам не потрапив під приціл. Потім припав лівим коліном на землю, праве підставив під лікоть, обіперся на нього і міцно притиснув до плеча гвинтівку, навів приціл. Завмер. І так хвилин десять він перебував у повному заціпенінні, немов закам'янів, як і дівчина зі змією. Дочекався слушного моменту, коли змія на якусь секунду підняла голову над плечем дівчини, і... постріл. Власне, пострілу не було чути, а глухе “шух”, адже гвинтівка з глушником. Голова змії розлетілася вдрузки, а тіло впало до ніг дівчини. Та не відразу збагнула, що трапилося, продовжувала стояти “струнко”.

Військовий лікар миттю кинувся до дівчинки. Однак медична допомога, як така, не знадобилася. Щоправда, зробив два уколи, аби зняти стрес і вивести з шокового стану.

Цього дня капітан-снайпер став героєм у поселенні монголів. Шаман заздрісно споглядав на нього з-під лоба.

...Повертаючись у військову частину, вже в авто, начальник медичної служби, також у званні капітана, запитав снайпера:
— Що тебе спонукало на такий ризикований, відчайдушний крок, адже шансів, сам розумієш, один із ста?

Той трохи помовчав, схопився за голову обома руками, наче вона розривалася від болю, наче куля, призначена для змії, влучила саме у його голову, і згодом промовив:
— Я вагався до останнього. А коли побачив очі дівчинки-монголки, на якій повисла ця потворна змія, я побачив у них очі своєї донечки. Обоє ровесниці... Без коментарів, лікарю!

...Добре, що все закінчилося добре!

Комментарии  

topolenok
+1 #4 topolenok 03 февраля 2018
Да... Такие истории действительно нужно запоминать и записывать.
Впечатлило.
Майя
+1 #3 Майя 03 февраля 2018
Очень страшно представить даже... Очень удивительная история. в самом деле
ПАПЧ
+1 #2 ПАПЧ 03 февраля 2018
Мне понравился этот рассказ. Повествование держит читателя до самого финала. А еще много людей в рассказе. ))) И славная концовка. Можно сказать, что этот рассказ прорыв на следующий уровень мастерства в творчестве Маркияна.
wind17
0 #1 wind17 03 февраля 2018
Очень драматичная, удивительная история... Маркиян, ты огромный молодец, что записал её! Трудно не согласиться с последним предложением - действительно, слава Богу, что всё так удачно кончилось... Восхищена мужеством капитана-снайпе ра.

У Вас недостаточно прав для комментирования. Зарегистрируйтесь или авторизуйтесь.

 

Комментарии

  • Жолуді у кишені

    Майя Майя 24 октября 2018
    время разбрасывать камни!
     
  • Паморозь

    Майя Майя 24 октября 2018
    Долга и теплая это хорошо. а у нас что-то ...
     
  • Жолуді у кишені

    topolenok topolenok 14 октября 2018
    Я так в детстве однажды посадила во дворе ...
     
  • Жолуді у кишені

    Майя Майя 06 октября 2018
    У нас около дома камней накидали, а ...
     
  • Жолуді у кишені

    Маркіян Лехман Маркіян Лехман 06 октября 2018
    Вода камінь точить, але камінь притисне пагін ...

Новенькое в блогах

І слово лікує!..

Лехман Маркіян Тарасович
11 ноября 2018

(Картинки з життя)

Недільного ранку у храмі вже завершувалася відправа Служби Божої, як на...

dec fr034

Пригощайтеся!

Лехман Маркіян Тарасович
10 ноября 2018

(Картинки з життя)

На вихідні приїжджаю зі студентського гуртожитку у Львові додому, у рідний...

popugay

Продолжается конкурс литературных викторин! Нова конкурсна вікторина!

Папченко
26 октября 2018

Внимание! Продолжается конкурс литературных викторин! Приз победителю - пять тысяч рублей!...

zag

Паморозь

Лехман Маркіян Тарасович
19 октября 2018

(Етюд)

Така довга й тепла осінь. Вже й Покрови минуло, ось-ось спливе багряний жовтень, а сонце...

zholudi

Жолуді у кишені

Лехман Маркіян Тарасович
04 октября 2018

(Нотатки з фенологічного щоденника)

Не по-осінньому теплий погожий день не віщував лиха. Та...