Співає вечір пісню про розлуку,
Мотив печальний грає вітерець.
Вже знято маску, стягнено перуку -
Театру денного настав кінець.
Тепер одна із думами й жалями
Й питанням гострим, наче ніж, чому
ЇЇ кровиночка росте без мами?
Чим завинила в світі і кому?
В Верховній раді чубляться і б"ються,
Гризуться за покусаний калач,
Що їм до того, що десь
сльози ллються,
Що у дитини не дитячий плач.
Роками пісня болю не стихає
В серцях, що завинили без вини
Й щоднини українка щиро грає
Роль наймички в театрі чужини.
