З давніх-давен жили в Карпатах дружні сім’ї, але були й такі, що цього не прагнули. У матері Тиси було  чотири  доньки: Тересва, Теребля, Ріка, Боржава та внуки від молодшої доньки Бодрої: Латориця й Уж, яких вона любила не менше. Такі красуні, що навіть словом не передати, ані пером описати. Тиса голубою стрічкою в'ється поміж горами, милуючи око кожного мандрівника, який завітає у цей чарівний казковий край.  Тутешні горяни уже й уваги на це не звертають. Все в роботі та в роботі… А настане вільна днина – йдуть на Службу Божу до церкви або у гості. Дехто з них полюбляє помандрувати високо в гори за грибами, черницею чи малиною. Але скільки ж того літа, якщо у косовицю від зорі до зорі треба гнути спину на полі аби вчасно заготовити для худобини паші на зиму. Добре тут тому, хто живе між горами та на рівнині, і дарма, що тут мешкає багато людей. І мало, хто з них замислюється, що Бурелом з найвищих полонин усім на заваді. А Вітер з глухих ущелин Карпатських гір час від часу, тільки за їм відомим графіком, дмуть по черзі чи гуртом просторами Карпатського краю.

 

А в придолинних лісах, на широких роздолах володарює їхній братик менший – Вітерець. Це – друга сім’я.
Третя – то Буря зі своїм братиком – Дощиком і найменшою сестричкою – Росинкою. Дощика завжди з нетерпінням чекають ріки-сестри і, навіть, гордий Уж дивиться на небо у спекотну погоду та жадає напитися свіжої, цілющої водиці з гірських потоків після дощу. А найбільше цього прангне Тиса. Їм обом так хороше! Береги Тиси зеленішають, розквітають… Сюди злітається багато птахів. Не є меж пісням і пахощам! І так завжди було всім весело, ситно і добре! Дощик ставився до Тиси як до рідної, по-особливому, боявся, щоб його старша сестра Буря, яка недолюблювала Тису, їй не нашкодила: не розмивала її берегів, залишила в спокої її русло та все живе, що буяло на її берегах. А Буря, час від часу, примушувала її виливатися на поля, затоплювати двори і цим викликати у людей гнів і неприязнь до себе. Дощик тоді тихо лив свої дрібні сльози, бо не міг нічого вдіяти, не міг захистити її від злої сестри. Намагався інколи, та Буря ще більше знущалася з Тиси. Вона металася то вверх, то вниз по міжгір’ю і від цього Тисі було ніяково і гірко.
А четверта сім’я – людська. Люди за своїм характером були схожу на кожного з перелічених. Тому й селилися вони хто де хотів: і високо в горах, у лісах і на рівнинах. Вони також всією громадою бажали, щоб усі сім’ї жили мирно. Для цього вигадували різні молитви, ворожки, заклинання, задобрення – усе, що могло урівноважити міжсімейні стосунки. До певної міри досі це вдавалося.
Та зауважили люди, коли проти них об’єднуються Буря і Бурелом – спасу немає. Вони, в своїй меншості, добре розуміли на скільки завинили ще паред однією великою сім’єю – рослинами та тваринами, бо нашкодили усім потроху: і ліс вирубували надміру(а це помешкання Вітрів), і в річки сміття кидали та різного бруду туди виливали. А що з повітрям наробили?!
Не подобалися витівки Бурі та Бурелому й Вітрові, який любив прогулюватися будь-якої пори року, в будь-який час доби, вздовж берегів Тиси, милувався її краєвидами, захищаючи влітку від надмірної спеки, а взимку замітав снігом усі щілинки, щоб травинки, жучки, світлячки та інша живність не позамерзали. Цьому він навчився від людей, бо бачив, як більшість з них турбується про тварин і рослин. Вітрик дуже боявся зустрічі зі своїм братом Буреломом, який також  недолюблював сестер. Але навіть разом з подружкою Бурею вони не могли, скільки не старалися, дуже нашкодити їм. Це дратувало, бісило обох і Бурю, і Бурелома.
Якось вони довідалися, що у далеких заморських краях живе злий, нахабний вітер-ураган по прозвиську Аніньйо. І у Бурі з Буреломом виник план. Вони вирішили запросити далекого закордонного побратима в Карпати. Їм були відомі безкарні діяння цього страховиська, знані в заморському світі.
- Ось хто допоможе нам розправитися з Тисою і її сестричками – мріяли вони.
Було вирішено послати Бурелома. Він все ж як-не-як чоловічого роду та й швидкий і легший за Бурю.
За тиждень Бурелом був уже там. Він швидко знайшов спільну мову з іноземцем. Але сам Аніньйо допомагати не збирався, не міг, хотів трохи відпочити після вояжу Америкою. Бачили б ви, що він там недавно натворив: не міста і села, не сади і ліси, не річки і поля, а одні руїни. На власні очі побачив все те Бурелом. Тричібуря з Тричібуреломом – такого б не натворили.
Не довго думаючи, Аніньйо вирішив випробувати свого сина-лежебоку. Батько бачив у ньому себе, свій запал, силу, байдужість до результатів своїх діянь. Навпаки, чим гірше для людей і їх вподобань, тим краще, тим авторитетнішою була їхня ураганна династія серед злого світу.
- Ану покажись карпатському гостю,- покликав Аніньйо сина.
Бурелом злякався, принишк, побачивши чорного, наче вуголь, здорованя.
- Оцей натворить! – подумав з острахом Бурелом і не знав, радіти йому чи відмовитися від страшної затії.
- Коли вирушаємо? – громом оглушив його Вітрило. Бурелом зніяковів,  весь покрився холодним дощовим потом.
- Да-давай сьогодні і ви-вирушимо, ч-чого че-че-чекати, - відповів заікувато Бурелом: так, ніби кожне слово видавлював із себе з невимовною силою.
- А як зз-вати тебе страшний молодцю? – ледве промовив гість. - Назвемо його Карпіньйо. І нехай нас переконає, що він заслуговує це ім’я, - випередивши сина, звелів Аніньйо.  

Так і вирішили. Батько радів за сина, що, накінець, він зможе себе показати. «Бач, з якого далекого світу, аж із Карпат, прийшли до нього, Аніньйо, за допомогою. Наша слава розійдеться світом. Ми найстрашніші, нас мають боятися всі!», - чи то думав, чи то мріяв, давній, як цей світ, Аніньйо. А й справді, його боялися в Америці, Південно-Східній Азіі. А тепер це чекає і Європу. Та яку Європу! Вони цілили прямісінько у її серце, у Карпати, де і поставлено відповідний знак: «Тут знаходиться центр Європи».
Аніньйо видув свого сина з логова, дав йому в дорогу 666 бісівських стріл, які по дорозі могли збільшуватися аж до 999. Такої зброї немає ні в кого на світі. І вони – вирушили.
Пролітаючи над океаном, Карпіньйо наче гупка вбирав у себе вологу з океану і чим далі ставав все важчим, непомірно збільшувався у розмірах – його рознесло. Але від такої ноші він не слабшав, а, навпаки, ставав ще страшніший і чорніший. З його очей зі страшним гуркотом вилітали вогненні стріли. Все навколо гуло і двигтіло. Земля зникла, її ніде не було видно. Лишився один Вітрило-Карпіньйо та розбурханий ним велетенський Атлантичний океан. Бурелом, немов комашинка, летів неподалік, ледве встигаючи за ним. Він не звик до таких далеких перельотів і з таким багажем води, яка сама, наче реп'яхи, чіплялася до нього.
Ось вони уже тут. Буря приготувала зустріч заморському гостю. Сценарій було добре продумано. Спочатку – громові рапсодії з бурястими феєрверками, а потім зустріч – буряста ікебана з усього, що росло в цьому краї, що милувало людське  око, літало тепер перед заморським чудищем.
Та не помітив заморський гість а ні цієї церемонії, а ні самої господині.
Усе, що мало лежати, стояти, висіти, рости на землі – крутилося високо в небі. Землю шматувало, роздирало, змішувало з водою, травою, гіллям дерев, покрівлею хат тощо. Тису викинуло з її берегів і понесло на поля, луки, на села. Будинки, городи, лани опинилися під водою. Усе, що могло плавати – плавало, а що ні – його несло течією або тонуло. Від страшного гуркоту, блискоту не було чути а ні реву тварин, а ні кряку птахів, а ні плачу та волання людей. Усе змішалося на землі і в небі.
Не було видно ні Бурі, ні Бурелома – вони зникли. Був тільки син  заморського чудиська Аніньйо – Карпіньйо. Тут він – володар. Усе крутилося, вертілося, як хотів він – Карпіньйо, «гість» наших Бурі та Бурелома, яких нестало, чи, може, вони заховалися у своїх схованках десь глибоко у міжгір’ях чи в ущелинах за полонинами.
*****
Карпіньйо «гостював» тут якусь мить, і йому стало скучно, бо ніде було розгулятися у цьому куточку Карпатського краю. Чого вчив його батько Аніньйо – він виконав. Усе навколо було чорним як сам Карпіньйо. Всі фарби землі і неба були змішані, змиті. Кругом бруд, стогін, крик, скрегіт, досі нечуваний гуркіт води. Карпіньйо ще кілька разів покрутився над краєм, ніби хотів зафотографувати те, що зробив, і повернув додому. Стільки води, як приніс сюди Карпіньйо, у цьому краї за людської пам’яті ще не було.
Шкоди нанесено безмірно. Загинуло багато людей, тварин. Зруйновано цілі села, знищено весь урожай, розмито дороги, дамби, знесло мости, у горах сталися зсуви. Під землею опинилися цілі хати та хліви з людьми та худобою. Повалено великі участки лісів, ліній електропередач. На землі – потоп.
Пройшло кілька днів, поки люди оговталися і почали думати, що їм робити. Вони жаліли себе, свою працю. Їм важко і болісно було дивитися на все це, особливо на Тису і її сестер, які постраждали не менше, ніж  люди.
І тільки через роки людям вдалося важкою працею поправити те, що зруйнував Карпіньйо. Вийшло навіть дещо й краще: побудували нові сучасні будинки, відремонтували дороги, мости, заклали новий урожай, посадили молоді ліси, поновили русла річок, укріпили їхні береги. Та не можна повернути загиблих.
Буря з Буреломом довго не показувалися на люди, хоч інколи, підступно вночі, й нагадували про себе своїми злими діяннями: то домовляться з північним холоднющим Вітрилом, то з південним Суховієм, не гребують на якусь мить і послугами Аніньйо чи його синочка Карпіньйо.
Зате Вітерець, Росинка та Дощик продовжують демонструвати свою щиру дружбу, безкомпромісну любов та безкорисну підтримку людям й усьому живому на цій благословенній Богом землі.
І люди стали розумнішими, загартованішими, підготовленішими до зустрічі зі стихіями. Вони зрозуміли, що і самі, щоб нашкодити комусь, зверталися у свій час за допомогою до чужинців, а потім страждали від цього, бо ставали рабами тих, на кого надіялися.
Ба, чи надовго людям ця наука?!

У Вас недостаточно прав для комментирования. Зарегистрируйтесь или авторизуйтесь.

 

Комментарии

Новенькое в блогах

8 е марта

С праздником 8-е Марта!

Александр Иванович
06 марта 2021

Девчонки и тётенки!

8-е Марта замечательный весенний праздник! Вот я, а также все ребята, вся...

Новое награждение медалью! - Нове нагородження медаллю!

Пирателисса
18 августа 2020

Медалью «AKTIV» награждается пользователь сайта «Сокровища Папча» Саня И. (логин - sanya12)! За...

klady3

Люди! Конкурс викторин завершен!

Папченко
31 мая 2020

Всем привет! Ну, вот. Сегодня 31 мая. А на часах 24:00 по времени Екатеринбурга. И что это...

Дружба

Вірджінія Петровська
09 апреля 2020

Дружба - це опора всього нашого життя.

Друг для нас як мама, яка може потурбуватись та зігріти...

Щасливий той хто мав змогу знайти щасливе життя. Але найщасливіший той, хто вміє ним користуватись

Ростислав Ворох
07 апреля 2020

Що таке щастя? – це риторичне питання. Кожен з нас має свої зацікавленності, думки й погляди, а...