У нашій сім'ї шанованими були усі свята, дякуючи, переважно, мамці. На її плечах трималося домашнє господарство та наше виховання. Батько працював бухгалтером колгоспу. Так пройшли наші дитячі роки. І все ж, мені запам'яталися обряди основних християнських свят. Мама дуже раділа, коли й батько брав активну участь у підготовці та обряді того чи іншого свята.

СВЯТИЙ ВЕЧІР
Це найулюбленіше моє свято. Саме у повному обсязі воно проходило, коли мені було десь до 7-8 років. Батько спочатку систематично відвідував церкву, дякував. Мав гарний голос, школу дяківства пройшов у доброго вчителя-дяка Юртина(його так і прозивали Дяк, а дітей – дякови). Так ось, протягом дня у мами було багато роботи. Нас тоді було лише двоє: я і, на три роки молодший, брат Михайло. Крім заважати, ми тоді нічого не вміли. Та все ж, щось робили. Я згадую той період, коли ми жили ще у старій дідовій хаті. Підлога була глиняна (натік називався). Щоб його привести до порядку, треба було помастити. Для цього літом заготовлялася глина, добре промішувалася на воді і у вигляді куль-грудок складалася на зберігання. Звичайно, до Святого вечора ці глиняні кулі ставали твердими, як камінь. З них потрібно було зробити сметаноподібну масу,якою мама вимащувала підлогу-натік.
Більш густим місивом вирівнювала його поверхню: заліплювала мишачі нірки,вибоїни, вм'ятини тощо.Ходити по кімнаті, поки не висохне, не можна було, бо свіжозмащений натік брався до ніг і мащення треба було поторювати.  
Мама готувала 12 різних пісних страв. Мені запам'яталися голубці,гриби, варений мелай(зерно кукурудзи) з цукром, фасуля в піджарці олії з цибулею та червоним молотим перцем, капуста з фасулею, картопля в різних варіаціях, пироги з повидлом, вар(напиток з сухофруктів) і, звичайно, керечун.
Керечун – святий хліб. Його мамка пекла з особливим старанням та душевним настроєм. Він у неї виходив завжди дуже вдалим і добре випеченим. Це було легко перевірити. Якщо скибу хліба стиснути, то вона, з добре спеченого хліба, набере відразу своєї попередньої форми. У цьому ми переконувалися нераз.
А ми з батьком, за цей час, прибирали ялинку.Тоді уже були деякі фабричні ялинкові прикраси, придбані у крамниці(магазині). Рештою прикрас були цукерки, печиво, саморобні штучки з паперу. Прикраси-цукерки особливо притягали до себе нашу увагу. Бувало, що частина солодощів пропадала передчасно. До таких витівок, якогось барабашки, батько ставився несхвально. Все мало йти своїм чередом і за заслуги. Сюди входила і добра поведінка.
Найбільш таємничі дійства починалися під вечір. Треба було дістати соломи. Дома її не було ні у кого. Була вона тільки на колгоспному дворі, біля коровника. Великі копиці вівсяної соломи стояли на територїї току, але, наскільки я знаю, інакше як вкрасти, мати її було не можливо. Батько, напевно, з кимось наперед домовлявся, бо вілах соломи ми все таки, під прикриттям сумерків та в обхід села, приносили. Солома була потрібна для того, щоб, як я пізніше зрозумів, імітувати приміщення - місце народження Ісусика Христа. Соломою вистеляли підлогу аж попід стіл та лавиці. Це була для нас, дітей,найрадісніша мить. Ми з братом, наче, купалися в тій соломі, кидали один на одного, качалися по підлозі. Я помічав, як мама спостерігала і радувалася, хоч Нас часто приходилося вгамовувати. З соломи ми вибирали вцілілі колоски якими прикрашали керечун. Горсточку втикали в керечун, в наперед приготовану ямку. Після цього керечун виглядав ще святковішим. Мама з комори брала найкращу скатерть і накривала нею стіл. Ялинка стояла в кінці стола, а перед нею, під скатерть, клали трохи отави. Це була підставка для керечуна. Тут же стояв сніп вівса. Мама накривала стіл.
Далі все було дуже урочисто. Ми всією сім'єю милися святою водою з монетами, щоб гроші в хаті водилися цілий рік. Щодо митися, то у батька був на це свій погляд. Ми, мужська частина сім'ї, ще повинні були митися в ополонці і до пояса. Батько вважав, що тоді ніяка хвороба до нас не буде цілий рік чіплятися. Мабудь він був правий – ми зросли досить міцними хлопцями.
Після цього вже сідали за стіл. Спочатку вголос молилися. Молитву вів батько. Хоч Верховина багата на гриби, та чомусь саме гриби були для мене найсмачнішою стравою. Видно на Святвечір мама готувала їх по-особливому. Я "полював" за лисичками, бо вони були дуже смачні  і хрустіли під зубами. Батько і мама слідкували, щоб ми пробували кожної страви.
Екзотичною для мене був мелай(кукурудзяні зерна) з цукром. Його ми їли тільки на цій вечері. Я догадуюся чому. Кукурудзяне зерно можна було тільки купити (у нас воно не вирощувалося), а по друге - страва надто енергозатратна під час приготування – довго вариться.   Багато випивали вару.
Я забув. На столі було парене вино,  якого по ложечці давали й нам, дітям. Від такої кількості я не відчув тоді п'янкі його властивості. Такий би звичай зараз. Керечун не їли аж до Василя.
На Святий вечір ходили колядники. Спочатку збиралася невелика група дорослих і колядували від хати до хати. Через те, що наше село маленьке, то виходило, що група колядників зростала, поповнюючись за рахунок ґазди, в якого колядували. Звичайно, що їх усюди щедро пригощали. Тому група, у певний час, ставала стабільною, бо слабаки відлучалися, а свіжі поповнювали її ряди. Серед колядників був касир, якив збирав гроші на потреби церкви. На другий день було багато оповідок про результати колядів. Цим  переймалися жінки. Від них  можна було довідатися: у кого скільки було колядників і хто з них як колядував.
На різдво ходили малі колядники – Ветлегем. Це була справжня вистава артистів з народу. Серед дійових осіб були: два Ангели, які несли Ветлегем(макет церкви), два Пастирі, Дідо й Баба, Циган та Циганка і, яке може бути дійство без нечистої сили – Чорта. Останній був страшилищем для маленьких дітей, по собі знаю.
У ці дні родичі, куми, сусіди та й взагаі, добрі люди ходили один до одного колядувати. На Різдво і в інші дні можна було порзнитися(їсти м'ясо, молоко та  молокопродукти), тобто обмежень у їді не було. Це веселе свято. Спів по селу було чути до ранку. Співали уже не тільки колядки, але й вандрівницькі коломийки. Хто мав гарний голос, того приємно було слухати. Люди  впізнавали запізнілого колядника, а на другий день, бувало, його допитували, де і з ким він так довго колядував. Це вже було заняттям  жінок.
ВЕЛИКДЕНЬ
Це свято відноситься до найбільших християнських свят. До нього також ретельно готуються. На той час найважливіше було: дістати білої муки. Мама, разом з своїми подружками-кумами, ходила за нею у сусіднє село. Мука вищого сорту була рідкістю. І не всі сім'ї мали на Великдень білу паску. Часто її пекли із цільної муки або через густе сито старалися насіяти, щось на зразок І-го сорту.
Це свято дуже чекали. Йому передував строгий піст.Побожні чоловіки й жінки постили, починаючи з п'ятниці і до посвячення паски. Я і тепер дивуюся, як мама могла витримати два дні без їди і до того, працюючи з їдою. Я пізніше зрозумів, що на цю жертву вона йшла свідомо, бо глибоко і щиро вірила в Бога. Я розумів, що все те вона робила ще й для нас і за нас, усвідомлюючи в якому суспільстві ми тоді жили.
Пасху пекли у четвер або в суботу. Мамка мала звичку пекти у суботу. Виходила вона у неї надзвичайно гарною, запашною. Зверху пасху прикрашала хрестом та фігурками пташок з прісного солодкого тіста. Пасха була настільки смачною, що я міг більше нічого не їсти, окрім пасхи з молоком. Та найсмачнішими були елементи надбудови, тобто хрести та прикраси у вигляді маленьких пташок. Звичайно, що для малечі найжаданішою із страв були мальовані яйця.
Найчастіше їх просто варили у лушпині з цибулі. Але  окремі намагалися використовувати барвники з коріння рослин та інші фарби.
Яйця використовувалися не тільки для їжі. Ними діти гралися: біля церкви кидали на дальність або били одне в одне, щоб визначити у кого воно міцніше. Звичайно, їх потім поїдали.
Та спочатку паску святили. У нас була велика кошарка з двома вухами по боках. Мама укладала в неї паску, потім кусок шовдиря, кільце домашньої ковбаски, сир,  сало, часник, сіль, масло і, звичайно, багато яєць мальованих і білих.Усі продукти були домашнього виготовлення.
Опівночі усі йшли з пасками до церкви. Няньо з мамою несли паску між собою, а ми, малі, за ними. Дійство освячення пасок було для мене дуже таємниче, нагадувало казку. Та, нажаль,з відомих причин пізніше святити паску ходила лише мамка та й то з осторогою і страхом.
За стіл сідали всією сім'єю. Спочатку була молитва, потім няньо брав до рук пасху, хрестив її низ, по баках, нахрест, виколупуючи ножем крихти хліба. Їх віддавали корові, щоб була здоровою. Спочатку їли мальовані яйця. Батьки застерігали, щоб не споживали багато яєць, бо певною мірою і ми, діти, протягом посту старалися утримуватися від порзної їжі. І батьки розуміли, що можуть виникнути проблеми з травленням, що не раз і було.
Перший день у нас не прийнято було ходити в гості. Вважалося, що в цей день трапеза - сімейна. А у наступні дні гостилися один у одного досхочу.
Окремої уваги заслуговує  понеділок. Зветься він поливанний. У цей день великій і малі поливаються водою. Про нього ще довго  будуть згадувати хто кого і як полив. Молодь готується до цього заздалегідь. Виготовляють сикавки.  Цей прилад давав можливість з досить великої відстані облити жертву водою. Цікаві були баталіїї біля потока. Особливо тішив очевидців поєдинок найбільш бойовито налаштованих молодих хлопців та дівчат. Зокрема, коли Кілька дівчат затягали хлопця в потік і там його досхочу обливали. А ще цікавішим видовищем був поєдинок між уже старшими за віком жінками й чоловіками. Не позавидуєш тому, хто попадав в руки молодицям. В хід ішла люба посуда, навіть відра. Звичайно, після такої атаки ні в кого на одязі не було сухої нитки.

ЧОМУ НА ВЕЛИКДЕНЬ МАЛЮЮТЬ ЯЙЦЯ
Моя мамка знала легенду про те, чому на Великдень малюють яйця. Так ось, коли Ісуса Христа схопили і повели до Пілата на суд, то його мама, Свята Марія, розмалювала кошарку яєць і понесла Пілату, щоб його задобрити. Та Ісуса вже осудили на розп'яття. З ужасу, який її охопив у ту мить, вона випустила кошарку з рук. Яйця покотилися, а люди похапали їх собі. Жоде яйце не розбилося і багато хто з присутніх повірив, що Христос – Син Божий. Після воскресіння Христа люди ще раз згадали про мальовані яйця. Від тоді мальовані яйця обов'язково присутні на великодному столі кожної родини.
У деяких селах і зараз є звичай, «Хапати яйця». Це діти й дорослі з бідних родин напередодні ходять по хатах, випрошуючи яйця.
ПРО ШАНУВАННЯ ХЛІБА
Коли мама бачила, що не шанується хліб, то розповідала таку оповідку. Давно пшениця мала колос від землі, тому хліба було більш, ніж достатньо. І, невдовзі, хліб перестали шанувати. Його було на смітнику, під ногами на дорозі. Були непоодинокі випадки, коли матері підтирали своїх маленьких діток після відправлення ними своєї нужди. І Бог таке стерпіти не міг. Він вкоротив колосок злакових до межі, якої, як вважав Бог, буде достатньо для кота й собаки. А людям було велено хліб добувати в поті лиця свого. У нашій родині звичка: якщо хліб випадково впав на підлогу, його слід негйно підняти і поцілувати. Ось так.
Маю поезію.
ОДА ХЛІБУ
Хліб словами не наславиш,
Пам'ятника не поставиш,
Щоб його звеличити.
За хліб треба все молитись,
Добре, добре потрудитись,
Щоби з нами в кожнім разі:
В свято, в будень, у дорозі...

Хліб насущний - слова Божі.
Хліб - життя, знають голодні.
Хліб святіший великодний!
Хліб, сіль, воду на всі дні!

У Вас недостаточно прав для комментирования. Зарегистрируйтесь или авторизуйтесь.

 

Комментарии

Новенькое в блогах

8 е марта

С праздником 8-е Марта!

Александр Иванович
06 марта 2021

Девчонки и тётенки!

8-е Марта замечательный весенний праздник! Вот я, а также все ребята, вся...

Новое награждение медалью! - Нове нагородження медаллю!

Пирателисса
18 августа 2020

Медалью «AKTIV» награждается пользователь сайта «Сокровища Папча» Саня И. (логин - sanya12)! За...

klady3

Люди! Конкурс викторин завершен!

Папченко
31 мая 2020

Всем привет! Ну, вот. Сегодня 31 мая. А на часах 24:00 по времени Екатеринбурга. И что это...

Дружба

Вірджінія Петровська
09 апреля 2020

Дружба - це опора всього нашого життя.

Друг для нас як мама, яка може потурбуватись та зігріти...

Щасливий той хто мав змогу знайти щасливе життя. Але найщасливіший той, хто вміє ним користуватись

Ростислав Ворох
07 апреля 2020

Що таке щастя? – це риторичне питання. Кожен з нас має свої зацікавленності, думки й погляди, а...