Було це дуже давно. За тих часів, коли ще коти вміли говорити. Їхнім ділом було розважати своїх господарів і особливо їхніх діток. Всі тішились, як малі кумедні кошенята гралися між собою. Справжнісінький хатній котячий театр. Бувало, що до їхніх лапок попадав якийсь предмет – частіше клубок ниток. За це їм перепадало від господині, бо нитки у той час були дуже коштовними, особливо кольорові. Адже з ниток виготовляли одяг, скатерті, рушники тощо. Та хіба змогли збагнути це коти? Звичайно ж ні! А зрештою, навіщо їм таке знати? Жили вони без зайвих турбот. Їх добре годували. Особливо полюбляли пухнастики поласувати ковбаскою і тепленьким із пінкою молочком. Воно таке смачненьке-присмачненьке…

Самим котам їжу брати було заборонено та в цьому не було й потреби. Вони завжди були ситі.
Та одного разу, коли всі коти, малі й великі, серед білого дня солодко спали у ліжечку – раптом почувся сердитий голос господаря:
- Хто ж це із вас посмів погризти сир, що стояв на полиці, та ще й наслідив. Господар  розгнівався не на жарт. Вся котяча родина тут же підхопилася із  ліжок і почала виправдовуватися як  могла:
-Ми спали й нічого не бачили,- спробували було пояснити коти.
- Як це так, не бачили? Ми тут від зорі до зорі трудимося, а ви – нічого не чули, нічого не бачили,- сердито продовжував розгніваний  господар.
Коти зніяковіли, бо добре знали, що нічого хорошого у таких випадках від їхнього газди очікувати не слід. Забилися собі в кутику, немов чекаючи судового вердикту. Невдовзі пролунав, немов постріл, командний голос:
- Так ось, що уповім вам небораки, від сьогоднішнього дня закінчилася ваша масляниця. Від нині, - продовжував господар,- ви, дорогенькі і ліниві наші котики-пухнастики, теж будете трудитися. Вам належить пильно і невпинно стежити, щоб ніхто! Чуєте? Ніхто, щоб не посмів без мого дозволу навіть доторкатися до їжі. Побачу хоч одного за такою невтішною роботою – викину усіх вас разом на вулицю, - продовжував бубоніти господар.
Звісно ж, кому хочеться позбутися такого безтурботного життя, яким досі було воно у котів. Їжі вдосталь, ликай доволі молочка смачненького, грайся досхочу, спи на м’ягких подушечках. А ще, коли гладять тебе з голови по самий хвіст?! Ми тоді з братиком почуваємося на сьомому небі.
Благодать тай годі! Аж муркотимо від задоволення. А тепер – на тобі! Можуть і на вулицю вигнати. І станемо всі ми просто бомжами, яких так багато навіть у нашій підворітні...
Господар, грюкнувши дверима, пішов на працю. Коти замислилися. Тут кіт-батько підвівся і промовив:
- Та хто ж це із нахаб посмів лазити по полицях? Якже це  так могло трапитися, що ніхто з нас навіть і не помітив цього зла?! То ж будемо стерегти все добро і не тільки сир!
- Дозвольте нам, обізвалися котята,- ми швидко впіймаємо крадія! – Всі погодилися. Тільки мама котенят застерегла:
- Якщо треба – кличте й мене на допомогу!
З цим і розійшлися. Батьки-коти все ж спостерігали за дітьми, щоб, бува, не схибили, справа надто важлива й серйозна. Під загрозою честь всієї котячої сім’ї. Господаря слід переконати, що випадок  з сиром засмутив і їх.
А тим часом котенята Мі(так звали старшого) і М’я(так звали другого братика) почали полювання. Їх нарекли так тому, що М’я завжди не домовляв звук «у», а Мі ще змалку замість по-котячому м’яу  говорив «мі-і».  Ось так господарські діти Сашко та Юлинка і прозвали їх: Мі і М’я.
До вечора залишалося зовсім мало часу. Ось, ось господарі всією сім’єю повернуться  додому. Котенята згадали, як щораз після приходу маленьких діточок у хаті було  гамірно та весело. Усі забавлялися хто як міг. А сьогодні не знаєш, що й чекати. Ніби чорна кішка пробігла поміж двома, вчора ще дружніми родинами. А ці злодюги-шкідники так і не появлялися, ніби передчували щось лихе й недобре.
Нарешті додому повернулася уся велика і дружня родина. Першими, як завжди наввипередки, позабігали до хати Сашко та Юлинка. Все ж не вихований цей хлопець. Ні, щоб пропустити сестричку вперед себе, Сашко, штовхаючись, першим влетів до кімнати.
Дітей здивувала тиша. Вони побачили таку картину: коти-батьки  насторожені сиділи на печі, а М’я і Мі зайняли позицію під кушеткою, що стояла навпроти печі. Тільки-но  діти хотіли розпочати гру з котятами, як ввійшов господар і відразу грізно  запитав:
-Ну, як ваша сімейка? Вберегли сир? Впіймали злодія?
- Дещо зроблено, сир ми вберегли,-  винувато мовив хтось із старших котів,- але впімати злодія  ще не вдалося.
- Ми впіймаємо! – майже хором пропищали М’я і Мі.
- Добре, добре, поживемо, побачимо. Були б ви такими старанними не на словах, а  у справах – відповів господар, підморгнувши хитрувато своїм дітям.
- Дарма ви нам не вірите, ось побачите, тільки нам знадобиться для цього трішки часу. Може день, два, а то й три… - Котята знову продовжували своє. -
- Ми покараємо винувадців, - впевнено відреагувала за всіх кішка-мати.
Після смачної вечері уся сім’я  полягала спати. Почало смеркати. Тільки повний місяць через вікно освітлював  полицю, на якій у мисці лежала грудка сиру, надкушена  десь попередньої ночі якимись нахабами, чи може одним нахабою.
Не довго прийшлося чекати. З нори біля печі дві мишки парочкою швидко викарабкалися на полицю і давай догризати сир. Досі ніхто з котів не звертав уваги на цих маленьких звірят. Та й коли їх було бачити, коли в таку пору усі уже спали, скрутившись клубком чи навпаки, витягнувшись на всю свою довжину, в м’якій постелі чи на печі. Дотепер у них було своє життя, а у котів та людей – своє. І ніхто з них не знав, що ці маленькі створіння потайки теж претендували на мирне життя по сусідству з людьми, де було все: і їжа, і тепло. Та цю війну почали не коти.
Миші і гадки не мали, що на них почали полювання. Та й хто полює! М’я і Мі зараз покажуть цим бешкетникам, де раки зимують. Із-за них пропав вечір, на який усі завжди чекали, коли можна було досхочу погратися. А хто відповість за те, що вони ще й не вечеряли?
З цими думками обидва братики-котята зайняли позиції, як і домовилися раніше: один біля нірки, а другий спробує впімати хоча б одного із зловмисників на місці злочину. Сталося так, як і гадалося. Миші не встигли й отямитися, як одна з них опинилася  в кігтях М’я. Друга, рятуючись, кинулася до нірки, але тут її спритно схопив своїми гострими кігтями Мі. За цією сценою уважно стежили коти-батьки, готові будь-якої миті кинутися на допомогу дітям.
Котенятам стало дивно від того, що обидві миші виявилися мертвими. Зате їхні батьки, особливо кіт-батько, були задоволені.
- Справжні мисливці-сини,- гордо прошептав він тихо, щоб не розбудити господаря, на вухо котисі.
Усі задоволені. Малі не можуть нахвалитися, ще і ще раз переповідаючи дуже детально хід полювання. Здобич лежала у них перед лапками. Котенята час від часу щупали їх своїми лапками., ніби хотіли з ними погратися. Та ті уже не ворушилися. Котиха-мама по черзі вилизувала то одного, то другого синка. Так вони дочекалися ранку.
Ніхто з котячої  сім'ї навіть і гадки не мав, що господар уже давно спостерігає за ними, поділяючи тихо їхню радість. Але постіль скрипнула. Сонечко краєчком свого диска засвітило у кімнату. Почався новий день і до того ж неділя. Сім’я господаря проснулася. Котенята навперебій хотіли похвалитися своєю вдачею. Але їх випередив спостережливий господар:
- Я все добре бачив на власні очі і переконався у тому, що наші сім’ї можуть жити дружно. Тільки давайте домовимося про таке: ми будемо трудитися вдень, а ви – вночі. Згода?
- Добре, добре,- закивали хвостами коти у знак свого підтвердження.
Коли погодували усю худобу, гуртом зібралися у просторій світлиці  і чомусь не за столом, як завжди, а дружньо посідали на велике просторе  ліжко господаря. Дозволили сісти на м’яку, немов пушинку, вовняну ковдру навіть котятам. Тепер кожен від малого до великого забажав погладити пухнастих і вірних друзів.
Задзвонили дзвони і християнська родина почала готуватися до церкви. У своїх молитвах діти і дорослі дякували за велику милість Божу, яку надає він кожному з нас у корисній і так необхідній  усім праці, бо вона нас збагачує не тільки матеріально, але й духовно.
Відтоді мирно в злагоді і любові живуть у багатій сільській родині люди, тварини та інша живність. Лиха не знають, спільно добра і статків наживають, та від мишей уже нічого не ховають.
Ось і казці кінець. Мі-і-і! М’я-я-я!

У Вас недостаточно прав для комментирования. Зарегистрируйтесь или авторизуйтесь.

 

Комментарии

Новенькое в блогах

Тест! Сможешь прочитать?

Лиза Зуева
17 июня 2024

94ННОз СООбЩ3НN3 ПОК43Ы8437, К4КИЗ У9ИВИ73ЛЬНЫЗ 8ЗЩИ МОЖ37 93Л47b Н4Ш Р4ЗУМ! 8ПЗЧ47ЛЯЮЩИЗ 8ЗЩИ!...

pervyi nomer

Юбилей нового журнала

Лиза Зуева
04 апреля 2024

Не знаю, будет ли это интересно, но всё же расскажу.

Я думаю, некоторые из нас когда-то делали...

Зелёная машинка с жёлтыми колёсиками

Катя Зуева
23 февраля 2024

Недавно я, папа и мой младший брат были во Дворце зрелищ и спорта. Там в одном из длинных...

Награждаются медалями!

Пирателисса
14 мая 2023

Совет модераторов детской республики «Литературный сайт Сокровища Папча» принял решение...

Кое-что очень интересное, вкусное и изумительное...

Лиза Зуева
01 мая 2023

Посоветую вам один замечательный рецепт. Мы готовим эти вафли больше 5 лет, и все в нашей семье...