Записи зі зйомок фільму «Невістка єретика»
На мені – брудна полотняна сорочка, жилетка та щільні вовняні штани. Ми сиділи у сирому приміщенні без дверей, вільному для кожного вітру. Смуглява худорлява дівчина справа від мене була схожа на циганку. Вона наспівувала жартівливу чеську пісеньку, а двійко навпроти підхоплювали. Було б класно розвести вогнище надворі – чортова холоднеча, опівночі ж! Але всередині все одно затишно.
– Мені було років п'ять, коли батько вперше повів у кіно. Показували «Землю Саннікова», – почув грубуватий голос зліва. Це був фірмовий добряк-товстун із подвійним підборіддям. Він був корчмарем, саме таким, яким завжди й уявляєш людину цієї професії. І старий почав розповідати про всі дивні та сумні, комедійні та воєнні радянські фільми, які йому довелося побачити. Я оглянув наш тимчасовий прихисток.
Поруч із корчмарем сидів і слухав нас довготелесий худорлявий Петр, який посміхався після кожного сказаного кимось речення. Він був справжнім диваком і тільки підтримував розмову, жодного разу не сказавши щось власне. Потім дізнався, запитавши напряму, що він працював театральним режисером у Празі і підробляв грою у масовці.
Говіркий неохайний Тонда із довгим волоссям та щетиною розповідав бородаті анекдоти кільком іншим чоловікам, що сиділи довкола. Це його помітно ощасливило, адже він довго не міг знайти зацікавленого співрозмовника та через те страждав. Він був із тих, хто заривався до тебе в довіру, через що довіряти йому не хотілося. Справжній пірат, одним словом.
Чоловічок із гоголівським Носом зіщулився й особливо не знав, на чому зупинити свої очиці. Час від часу розгублено оглядав юрбу, але тоді швидко переводив очі на стіни.
Низенький панок із доглянутим довгим сивим волоссям постійно жартував і сам же голосно реготав з власних жартів. Йому б обладунки, меча у руки та й коня вороного (аби ріст вирівняти) та й у хрестовий похід.
Туди б і високого чоловіка з охайно вибритою бородою, який ні з ким не розмовляв і міркував про своє. Той складав враження найбільш розвиненого та забезпеченого серед присутніх, хоча переодягнений був у те ж середньовічне вбрання, що й решта. Подібне читається у поставі й очах.
– Tiše! – пролунало здалеку і вмить усі замовкли, крім корчмаря, який продовжував ділитися спогадами, та після грізного «Тс-с» циганки принишк і він.
Почалося (чи то пак продовжилося) – трава зашуміла, і середньовічні скульптури здвинулися з місця з бочками та возами. Десь далеко від нас молода німкеня, мабуть, знову вимірювала суворим поглядом інших виконавців головних ролей. Ми ж були тимчасово незатребувані, і мовчки проводжали десяту зйомочну годину цього дня.
А потім я та ще кілька extras акторів отримали останнє завдання, тріо візажисток покрутилося довкола нас, успішно зробивши обличчя ще бруднішими та cпітнілими, ніж були, і ми вибігли з корчми, оглядаючись у пошуках єретика, а насправді бачачи завмерлу зйомочну групу із 20+ людей. У перервах між дублями підколювали головних героїв, а після п'ятої спроби адміністратор заволав:
– Cut! – і всі, навіть особливо серйозні пан режисер і оператор, загомоніли, наче в тій корчмі зранку, коли знімалися перші кадри і всі ще були веселі та енергійні.
Далі буде.
Коментарі
Как-то мне рассказывали, я тогда был юн и доверчив и работал в кино, как однажды операторская группа прожгла обшивку шикарного дивана в гостиничном номере, где жила. Дело было в очень дорогом отеле... Так вот люди рассказали, что они стали отпиливать от дивана кусочки и выносить их в яуфах, когда каждое утро уезжали на съемки... И за неделю вынесли целиком. А когда пришло время уезжать и пришла горничная принимать номер, киношники на голубом глазу заявили: - Какой диван? Не было у нас никакого дивана! Вы что! Неужели мы могли бы его украсть, незаметно протащив мимо всех вахтеров?
Вот, Гера! Не исключаю, что однажды тебе тоже начнут рассказывать эту историю. Тогда ты подними указательный палец гору, прищурь хитро глаз и внушительно протяни!
- Э-э! Старо приятель! Эту историю я слышал однажды на съемках "Броненосца "Потемкин"" в группе Эйзенштейна