Один дядечко працював в газетах і журналах. Писав нудні всякі статті і замітки. Так би й життя його, напевно, пройшло, але одного разу його викликали на допит в НКВД. У ті часи, в які жив наш герой, це означало катастрофу. Крах! Арешт, або посилання в ГУЛАГ або навіть розстріл. Але робити нічого! Зібрав наш дядечко нехитрий свій скарб в чемодан і пішов в НКВД. Сів у коридорі і став чекати своєї черги, коли його викличуть на допит.
Годину сидить, двi сидить, не викликають нашого героя на допит. Якщо хтось чекав, коли покличуть його в кабінет стоматолога, той віддалено зможе уявити, що відчував наш герой. Так наш дядечко просидів до самого вечора і ніхто його не викликав на допит. Піднявся наш дядечко і пішов додому. І став чекати вдома повторного виклику на страшну бесіду.
Це, думаю, були найстрашніші часи в житті нашого героя. Адже, що може бути жахливіше невизначеності? І ось поки чекав, раптом став він писати казки. Чому саме казки? Не знаємо. Бути може, щоб думати про щось ясне і світле і не думати про страшне і жахливе, що йому належить. Так і народився цикл дуже відомих знаменитих казок! І наш герой став знаменитий! Прославився! А на допит його так і не викликали.
Нічого не стверджуємо, може бути і без цього виклику в НКВД наш герой став би знаменитим казкарем, але історія наша ось така, яка є. А чому ж не викликали нашого казкаря на допит? А тому що, як потім з'ясувалося, слідчого, який викликав на допит нашого дядечка, самого заарештували в той день...
Як прізвище знаменитого казкаря?
Коментарі