Хоча цей письменник прожив 64 роки свого життя в Москві і Пєрєдєлкіно, за манерами його мови він до кінця життя залишався одеситом. Російську та українську літературу він дізнавався, коли батьки влаштовували сімейні домашні читання.
Не закінчивши гімназію, в 1915 році він вступив добровольцем в діючу армію. Почав службу рядовим на артилерійській батареї, двічі був поранений. Артилеристом служив на бронепоїзді: був командиром першої башти (найнебезпечніше місце на бронепоїзді). За офіційною радянською версією і власними спогадами - він з весни 1919 воював у Червоній армії.
Однак існує й інший погляд на цей період його життя - є припущення, що він на добровільній основі служив у Білій армії генерала А. І. Денікіна. Про це він і сам залишив деякі натяки у своїх творах.
У 1922 році починаючий письменник переїхав до Москви...
За характером - це був дуже складна людина. Знаменитий художник Борис Єфімов згадував, що в ньому дивним чином «... поєднувалися двi абсолютно різні людини. Один - тонкий, проникливий, глибоко і цікаво мислячий письменник, чудовий майстер художньої прози, пише на рідкість виразною, дохідливою, прозорою літературною мовою. І з ним поєднувалася особистість абсолютно іншого штибу - розгнузданий, безцеремонно, а то й досить цинічно нехтує загальноприйнятими правилами пристойності самодур».
Одного разу він запропонував письменникам Ільфу і Петрову написати книгу про пошуки зашиті у стілець діамантів. А потім вигадав чудову і дуже красиву казку, яка стала настільки відомою, що в Пермі неподалік від Театру ляльок встановлена скульптура за мотивами цієї зворушливої історії.
У дні Великої Вітчизняної війни він написав одну з найкращих дитячих книжок, яка була видана в 1945 році і яку можна назвати «ровесниця Перемоги».
Назвіть цього письменника.
