1 1 1 1 1 (0 голосов)

Ну хто б міг подумати!
І це в центрі Полтави!
Стрункі розкішні панни стоять на площі. Зодягнені в яскраві шати з клаптиків сонця. І в кожної на шиї - намисто...
Раптом дмухнув вітер-розбишака... І полетіли додолу намистинки, клаптики суконь, танцюючи в повітрі свій дивний балет... Та ледве торкнулися землі, перетворилися на малят, які одразу почали жартома чубитися за щось своє, дитяче...
Та недовго триватиме це чародійство...
Зовсім скоро сумуючі панни побачать прощальний політ журавлів, скинуть яскраві оксамитові шати та й ляжуть під білу ковдру.
Ненадовго. До весни...

Комментарии  

NinaMal
0 #1 NinaMal 10 января 2011
Приємний твір. Відчула захоплення красою осінніх дерев. Поетично.

У Вас недостаточно прав для комментирования. Зарегистрируйтесь или авторизуйтесь.

 

Комментарии