Я знаю колір перламутру заходу найдальших Сонць, що світять дівчатам з очима аквамаринових відтінків.
Я знаю запах злості тихоокеанських бризів, що перед бурею та важкістю грози небес кричать несамовито в повітряні холодні труби.
Я знаю лазур солоденьких флорентійських пляжів, де пісок здається цукром до найсмачнішої у Всесвіті лагунної води.
Я знаю цвіт арійської троянди в руках гоноровитої Європи, оточеної покірним мовчанням густобрових сестер у рожевих мантіях прислуги.
Я знаю екстракти ароматів з косметичок індійських жриць, якими вони підкорюють позолочені крила гімалайських фазанів.
Я знаю температуру кипіння Амазонки та густину її гарячої пари, яка вкриває золоторусяве волосся дикунок із тропічних нетрів.
Я знаю присмак вдачі шотландських сміливців, гарцюючих серед соковитих луків у супроводі лицарських романів Скотта і бородатих музикантів на світанку.
Я знаю кострубатість ялинових морів на горах північноамериканської пресованої тиші.
Я знаю кожну криваву цятку в очах австралійських гультіпак, які річками дивнопахучих рідин заливають жолоби зморшок і карколомні історії вицвілої юності.
Я знаю, де зірвати щастя, де спробувати смерті, де торкнутися неба й де знайти прощення.
Я знаю вогонь, час, каміння, воду й атмосферу.
Я знаю все!
Але вічно відкриватиму для себе Батьківщину.
Комментарии
Цікаво, я й не помічала! Тепер бачу купу недоліків, цього я й хотіла тут почути) дякую!
Даша! В таком горячем обсуждении есть положительные черты - произведение все время на слуху, а не опустилось в глубину списка библиотеки.
Все здесь замаскировано и не очень обсуждают наших взрослых комментаторов, так мне кажется, и как раз на примере произведения Даши, которое так удачно подвернулось
Однак я йому не довіряю. По-перше, мені здається, що мудрі, досвідчені люди замовчують про найважливіше, не "виставляють" побачене і усвідомлене "в лоб". Вони, хоч і справді чимало знають, навряд чи б починали кожне речення словами "я знаю...". Це дещо схоже на хизування.
По-друге, чому "вічно відкриватиму для себе Батьківщину"? Після доволі змістовного опису різних принад чужинецьких земель найважливіший момент твору, його катарсис, описано всього одним реченням. Та й якщо протиставити окремі речення останньому, вийде щось подібне: "я знаю температуру кипіння Амазонки...", "але вічно відкриватиму для себе Батьківщину") Не вірю! Як на мене, напрошується висновок типу "Він занадто багато знав".