***
Коли оксамитова ніч спадає на стомлену землю,
Коли вона сяйвом зірок плекає розбиті серця,
З тривогою я віч-на-віч, а він - не з тривогою - з Нею...
Торкне оксамитова ніч розтоптану душу митця.
Тобі б я сказала про все, о ніченько, подружко вірна!
Частину душевних тривог тобі б залюбки віддала,
Та, боюсь, вітерець віднесе (а йому я не вірю! не вірю!)
Таємницю, що в серці своїм я давно, так давно берегла.
Таємницю про власну любов - моєї душі щиру сповідь,
Про сотні забутих віршів, що я присвятила йому,
Про мрію: "Зустрілися знов, він тихо зі мною говорить,
Поцілую я ніжно його, і, як колись, обійму".
Про мрію... О, нічко моя! Що ти наробила зі мною?
Якими змогла ти нитками до себе мене прив'язати?!
Тепер я навіки твоя, тепер я навіки з тобою.
Скажи ж бо коханому те, що я не зуміла сказати!
Коли оксамитова ніч...
- Информация о материале
- Автор: Людмила, 15 років - с. Чорнотисів, Україна
- Просмотров: 827
Комментарии
дякую...