Здається Шевченко присів лиш на мить
На площі Вічевій у Червонограді,
А місто вирує, а місто шумить
І діти безмежно життю цьому раді.
Згадав він, напевно, зі свого життя,
Як йшов в дитинстві землі край шукати,
А згодом гірких сліз було каяття,
Бо плакала сива згорьована мати.
Мов віконце, душу, навстіж відчиняв,
Щоб люд наш навчити як по правді жити.
Чули лиш діти, як Кобзар научав
Свою Україну, як матір, любити...
З дітьми розмовляв поет
- Информация о материале
- Автор: Олена Федюра, 11 років - Червоноград, Україна
- Просмотров: 679
Комментарии