Впало сонце у розкішні роси,
Закотилося тихенько у траву,
Опустила весна в воду коси
Та й заплакала на тому бережку.
Сльози ті березового соку,
Стан берізки легкий і стрункий,
А листочки теж вплелися в косу,
Бо весна навчила їх плести.
Сонце роси ясно освітило,
Що «пішла» веселка в далечінь,
Ніби поєднала пори року,
Бо птахи вертаються з країв.
Впало сонце у розкішні роси
- Информация о материале
- Автор: Маркович Оксана, 12 років - Ужгород, Україна
- Просмотров: 716
Комментарии
Свіжий, як фреш із березового соку. У цьому вірші відчувається весна, юність, радість, смуток. При тому, що ні один із цих образів жодного разу не був вжитий цими ж словами (говорити у мистецтві про щось, не називаючи його назви/імені - прекрасно, це і є мистецтво). У другій строфі дуже вдало "схований" образ дівчини, і, те, як його зображено, свідчить про твій ріст як автора. Окремий + за класну риму соку-косу (якби ще рима в слові "косу" падала на перший склад).
Хочеться зауважити три недоліки, і всі в останній строфі: перше - це римування; перехресна форма абаб, як в попередніх строфах, не дотримана, тому трошки "вибивається". Наступне - у другому рядку сполучник "що" випадає із контексту, оскільки не має зв'язку із попереднім словом і не несе змісту. Останнє - вираз "птахи повертаються з теплих країв" настільки укорінився в нашій мові, що, по-перше, і не сприймається, якщо забрати якесь слово (не відразу вник, із "яких" країв повернулись птахи); по-друге, стало, на мою думку, банальним як для вірша; тут можна підключити фантазію.
Мені здається, якщо допрацювати третю строфу, вірш може стати взагалі чудовим.