Впало сонце у розкішні роси,
Закотилося тихенько у траву,
Опустила весна в воду коси
Та й заплакала на тому бережку.
Сльози ті березового соку,
Стан берізки легкий і стрункий,
А листочки теж вплелися в косу,
Бо весна навчила їх плести.
Сонце роси ясно освітило,
Що «пішла» веселка в далечінь,
Ніби поєднала пори року,
Бо птахи вертаються з країв.
17 травня 2026
27 квітня 2026
07 березня 2026
14 січня 2026
14 січня 2026
14 січня 2026
13 січня 2026
10 грудня 2025
08 червня 2024
08 червня 2024
Коментарі
Свіжий, як фреш із березового соку. У цьому вірші відчувається весна, юність, радість, смуток. При тому, що ні один із цих образів жодного разу не був вжитий цими ж словами (говорити у мистецтві про щось, не називаючи його назви/імені - прекрасно, це і є мистецтво). У другій строфі дуже вдало "схований" образ дівчини, і, те, як його зображено, свідчить про твій ріст як автора. Окремий + за класну риму соку-косу (якби ще рима в слові "косу" падала на перший склад).
Хочеться зауважити три недоліки, і всі в останній строфі: перше - це римування; перехресна форма абаб, як в попередніх строфах, не дотримана, тому трошки "вибивається". Наступне - у другому рядку сполучник "що" випадає із контексту, оскільки не має зв'язку із попереднім словом і не несе змісту. Останнє - вираз "птахи повертаються з теплих країв" настільки укорінився в нашій мові, що, по-перше, і не сприймається, якщо забрати якесь слово (не відразу вник, із "яких" країв повернулись птахи); по-друге, стало, на мою думку, банальним як для вірша; тут можна підключити фантазію.
Мені здається, якщо допрацювати третю строфу, вірш може стати взагалі чудовим.