Вони стоять у коморі, в сільській хатині бабусі Лесі, нікому не потрібні, припадають пилюкою, нудьгують за зимою та за... мною, очікують, що знову всядуся на них і помчу з гірки у долину. Там, у темному приміщенні, вони навіть не знають, чи то літо надворі, чи білосніжна зима, згубили відлік часу. Давно вже не катаюся на них, бо виріс з цього віку, ровесники засміють. Але все ж вони для мене дорогі. Ці санчата подарував дідусь Роман (придбав на пенсію), коли мені було щойно три роки. Чомусь особливо вкарбувався у серце цей епізод. Згадую його часто-часто, як пам'ять про дідуся. Його не стало, коли я навчався у другому класі.
З теплотою згадую й те, як дідусь Роман возив мене, ще зовсім малого, на санчатах, розповідав веселі історії. З плином часу забув багато деталей, тільки не ці епізоди. Один з них і тепер викликає щиру посмішку.
Він у дитинстві мав розумного пса — вівчарку Полкана. Запрягав його у санки, сам всідався у них, на довгу палицю чіпляв ковбасу і тримав її перед носом пса. Той біг за ковбасою і волік за собою транспортний засіб з пасажиром. Звісно, за таку працю винагороджував Полкана тією ж ковбасою. Згодом розумний пес і без такого трюку катав хлопчину на санчатах, за що також отримував "ковбасну винагороду". Як же не віддячити вірному другові?!.. Однак батьки невдовзі розкрили таємницю, куди щезає ковбаса (дідусь потайки цупив її для Полкана). Ох, і "вкатали" йому! Та ще й за ніщо накричали на пса і посадили на ланцюг...
Коли я трохи підріс, вже сам катався на санчатах. Весело було спускатися з гори. А ось підніматися... Але, як кажуть, "любиш їздити - люби і санки возити".
...Дивлюся на них і знову згадую теплоту, ласку дідуся Романа.
Ех, не пропадати ж добру! Вирішив подарувати ці санчата своєму двоюрідному братику Миколі. Йому — третій рочок. Зробив це якраз перед святом Миколая. Дитячій радості не було меж!
...Нема дідуся Романа, тільки з фотографій посміхається до нас та в теплих спогадах. Тепер на санчатах, придбаних ним, катається інших хлопчик — такий же непосидючий і вертлявий, як і я в дитинстві. Отже, вони — потрібна річ, ще комусь послужать...
Спасибі, дідусю Романе!
Комментарии
P. S. А я до сих пор катаюсь на санках, когда никто, кроме друзей, не видит)