(З фенологічного щоденника)
У Червонограді, біля будинку центральної пошти, росте кілька кущів чорної горобини. Її ягоди на смак трішечки солодкі, але терпкі, зате дуже корисні для здоров'я, особливо для тих, у кого підвищений тиск. Моя знайома (у прабабусі годиться) лікується тільки ними.
Ранньою весною, щойно зійде сніг і земля прогріється сонячним промінням, працівники пошти клопочуться біля кущів: згрібають торішнє опале листя, обкопують їх, білять гілки біля самого кореневища, щоб знищити шкідників. За цю турботу чорна горобина у квітні-травні віддячує людям пишним цвітом, а у серпні-вересні стиглими плодами. Рясно родить! Хто йде, той і ягідку скубне та в рот покладе. Хоч поблизу пролягає траса, повітря «загазоване», але одна-дві ягоди таки не зашкодять. Зізнаюся, що і сам ласував ними.
Та одного разу рано-вранці побачив дивну картину: кущі горобини обсіли шпаки. Вони апетитно снідали плодами, навіть підбирали ті ягоди, що впали на землю. За такою кількістю шпаків (може, три десятки) майже у центрі міста я ще ніколи не спостерігав. Хвилин десять милувався ними...
Однак через два дні я вже ніде їх не зустрічав. Птахи відлетіли у вирій. Ось так шпаки перед далекою дорогою набиралися сили та здоров'я від ягід чорної горобини.
