Пташина мерзне під вікном:
Лежить з поламаним крилом.
Мороз скував сльозу пташину -
Від болю гине біля тину.
Птахи -це теж створіння Боже:
І їм хтось завжди допоможе.
Тут раптом з хати вийшов хлопчик, -
Й від страху аж принишк горобчик.
Схиливсь Сергійко біля тину,
Підняв поранену пташину.
„Мерщій, мерщій ходім до хати -
Тебе вже треба рятувати".
А через місяць, мов вітрець,
Літав у хаті горобець.
Почав Сергійкові співати,
Стримів з кімнати до кімнати.
О любий сину, - каже мати, -
Здоровий він, бо став літати".
Коли пора прийшла розлуки,
Сергійко птаха взяв на руки:
„Лети, мій друже, та колись
На хвильку, любий, повернись".
Він вірив, знав, що так і буде -
Ніколи пташка не забуде.
На волю випурхнув горобчик,
А біля хати плакав хлопчик.
