Сниться мені, що…
…Я з мамою в одному із найбільших словацьких супермаркетів. Незабаром ми розійшлися з нею в різні сторони. Раптом, підлога під ногами перетворилася на океан, і я!… Я побачив Острів Скарбів! Не гаючи часу, з іншими відвідувачами супермаркету, що зодягнені у піратський одяг, ми швидко відправились на пошуки скарбів. Усі мали лопати, і знали місце, де заховані скарби. Копали ми довго, і з часом усі, окрім мене, полишили ідею відкопати заховане. А мені, вистачило ще декілька разів занурити лопату у пісок, і я знайшов частину скарбу капітана Флінта, решта була ще глибше. Коштовностей було вдосталь.
Усе знову повернулось на свої місця – і я опинився в супермаркеті.
Я пішов у пункт обміну з надією виміняти відкопані сто срібних та тридцять мідних монет, у старого та товстезного пірата з XVII століття. Він був захоплений моєю знахідкою і за срібняки дав мені шістсот євро, а за мідники – сто.
Тим часом, охоронці й касири навіть і не помітили, як потовстішали мої кишені. Саме тоді адміністратор супермаркету оголосив про заборону шукати скарби на Острові і попередив, що на скарби Флінта наслані хвороби. Одночасно він увімкнув великий телевізор, де на широкому екрані з'явились юнак та дівчина, які теж нещодавно знайшли скарби Флінта. Лікарі роз’яснювали, як після цього до дітей причепилася невідома хвороба - підвищилась температура, дошкуляв кашель та судороги.
Я побачив маму біля каси і хлопчака-однолітка, який теж повернувся з Острова з монетами. Ми привітались, плеснувши один одного долонями, але кудись щезла радість від хрустких євро, до серця підкралася бентежна прохолода і невідомий страх.
- Ти не боїшся захворіти?, - запитав я. – Може віддамо гроші хворим хлопцю та дівчині?
Мій новий знайомий задиристо кинув оком на яскраві вітрини супермакету, потім перевівши погляд на екран телевізора, несподівано серйозно відповів:
- Так, краще віддати!
Ми розшукали телевізійну студію та розказали директору супермаркету про своє бажання. У нас прийняли гроші, які по електронній банківській мережі в той же час перерахували у лікарню, а нам подарували по величезній коробці шоколадних цукерок.
Повернувшись, я розповів про свої пригоди батькам. Тато сказав: «Yes!» і закричав «Ура!», підхопивши мене на руки…
Тут я прокинувся…
Повільно вдягнувшись, зібрався до школи. По дорозі, щось бриньчало в моєму рюкзаку. Просунувши руку до кишені, я!.. я!.. намацав жовтеньку монетку, ту саму, що із скарбів Флінта!...
2010, редаговано в 2011
Коментарі