Фентезі
— А ви коли-небудь задумувались, що таке кохання? Любов? — говорив старенький, років шестидесяти на вигляд учений, походжаючи взад-вперед по душній і жаркій аудиторії. Надворі було літо.
— Любов буває різна. Егоїстична — любов до самого себе, прагнення приємно зробити лиш собі. Платонічна — любов до оболонки із прагненням досягти близького контакту. Є любов до грошей, речей, розкоші. Є свята материнська любов і різновид її: фанатичне прагнення зробити все для дитини, догоджаючи їй усім і, в кінці-кінців, залишаючи її калікою. Буває дружня любов: як правило, ми відчуваємо її до наших близьких, друзів, — по залу прокотився смішок. Лектор похмурився, — ні це не та любов, про яку всі подумали. Дружню любов ми називаємо ще справжньою дружбою. При такій любові ми готові на самопожертви задля товариша. Є любов до батьків. Також біблейська любов до ближнього і любов до рідної землі — патріотична.
Але є ще одна... Вона легеньким подихом весняного вітерцю приходить в легкому вбранні юності. Це романтична любов. Як правило, з нею знайомляться в юному віці років у шістнадцять. Вона ще може повернутися пізніше, але, як і попередньо, швидко руйнується, але вже остаточно і безповоротно. Руйнується весіллям або, як і в юності, самою романтикою, силою невиправданих уявлень, мрій, фантазій. Але, якщо після наступного розчарування романтичне кохання може повернутися, то після одруження — ні, адже її поглинає побут, проблеми, — професор подумки усміхнувся: нарешті він заволодів увагою аудиторії. — Біблія пише, що віра потрібна для того, щоб отримувати, а любов — щоб віддавати. Та часто ми віддаємо її занадто багато, в результаті чого після одруження з нас видушуються останні краплі. А далі ми отримуємо на горіхи і від жінки, і від чоловіка, і від тещі, — професор посміхнувся в вуса.
Він ніколи не був заядлим атеїстом, але теорія Дарвіна тішила його куди більше, бо вона "хоча б науково доведена" — казав він. — Але все ж — що таке любов? Невже це справді почуття, яке притаманне лише людині?.. — Лектор зробив паузу. Зал перетворився в одне суцільне вухо. Всі напружено слухали. Десь об шибку дзвінко билась муха. Максим Іванович — а саме так звали лектора — продовжив:
— Якщо в залі є прихильники цієї думки, то я буду змушений розчарувати вас. Любов — це не більше ніж гормон, який вприскується в кров із секреторної залози і, я впевнений, якби в інших істот була така ж сама залоза, то й в них були свої вияви любові і вони, безсумнівно, теж любили б.
Від любові ліків нема. Але так думали раніше. Варто лише припинити функціонувати залозі — і все, любов проходить. Але розлюбити хоч і важко, та все ж можливо, а от заставити когось себе полюбити?
В залі запала мертва тиша. Професор тримав паузу. Всі напружили свій слух.
— Мені вдалось чи не першому знайти цю залозу. І от я подумав: " Максим, ти ж можеш змінити людське життя!" Справа в тому, що ця залоза більш за інші схильна до стимулювання і виробництва гормону, але вона, як не дивно, за все життя виробляє його набагато менше, ніж всі інші залози. Стимулятором цієї "залози Амура", як я її назвав, є фізичні й розумові риси людей. У кожного свій стимулятор, і залежить він безпосередньо від індивідуального розвитку психіки та центральної нервової системи, - лектор дістав хустинку і протер змокрілого лоба. — Леді і джентльмени, сьогодні я заявляю, що можна заставити полюбити! Анно, допоможи мені...
З кутка кімнати вийшла дівчина-асистент років двадцяти п'яти. Трішки смуглява, витончена, з красивим обличчям.
Я представляю вам "Стимулятор кохання!" — у залі піднявся шум, усі скочили з місць. Аня різко смикнула ширму, і та впала. За нею стояло щось схоже на стоматологічне крісло. — Цей прилад змінить світ. Одружені пари, які живуть довго, зможуть повернути кохання і… Та й ви самі знайдете йому застосування,_ Максим Іванович вже не говорив, а кричав. – Сьогодні я перший сяду в це крісло, а далі – кожен із вас, хто захоче. Аппарат побудований так, що ви, сідаючи в крісло, одягаєте шолом, руки кладете на спеціальні датчики, і в цей момент апарат почне викликати різні невідомі вам образи. Для кожної людини формується окрема серія, яка підбирається за індивідуальними вподобаннями. Потім буде ще серія образів, які стимулюватимуть "залозу Амура". Перша людина, лице котрої ви побачите, буде вашим коханням. Чому не можна ввести образ в шолом? Різні картинки не будуть співпадати з реальністю, при наявності чіткого образу, що може викликати зовсім протилежне любові почуття. Але це має бути людина тієї ж статі, яка була запрограмована. Цій людині не обов'язково стояти перед вами. Можна скористуватися фото. Я сьогодні хочу закохатися у свою дружину, як колись в молодості. Вона зараз відсутня, то я скористуюся фотографією.
Анно, почнімо. Учений сів у крісло. Надів на голову шолом, підвів до серця датчик, поклав руки на перила-індикатори.
- Пуск! — скомандував Максим Іванович.
Перед очима замелькали різні неясні картинки — серія різних образів. Ось яскравий вибух світла в голові і все... Закінчилось.
- Анно, фото! — скрикнув вчений, щільно замруживши очі.
І от сталося непоправиме. Похапцем, хвилюючись, асистентка перевернула фотокартку тильною стороною, і професор, що вже встиг відкрити очі, не побачив там дружину, і з докором подивився на Аню.
Сплеск почуттів, подих юнацької весни, легкість і розуміння всієї фатальності вчинку переплелось, змішалось, і тугим вузлом зав'язалось в голові. Максим Іванович важко опустився в крісло...
Подальші події відомі мені лише зі слів різних людей. Кажуть, що вчений все більше і більше чахнув, десь ділась та присутня йому моложавість. Анна, зрозумівши, що сталося, зникла з міста і більше ніхто її не бачив. Хтозна, може, в цьому й криється причина такого скорого старіння професора — адже раніше він міг хоча б бачити свою любов... Всі його спроби повернути все назад були марні і він пересвідчився, що ліків від любові таки немає. Я точно знаю, що машина врешті-решт була знищена. Відомі слова із записки, яку він залишив на столі перед тим, як остаточно зникнути. "...Я б ніколи не створив таку машину, якби знав, до чого це може привести. Любов не можна зімітувати, вона має йти з глибини серця. Це не справжнє кохання, це – штучно створений імплантат…»
Коментарі