Даша сиділа за партою і сумно дивилася на викладачку з інформатики, яка по черзі викликала студентів до відповіді. Цей день їй не подобався. Вона бачила його сумним і похмурим.
Сьогодні їй весь час холодно.
– Можна вийти? – Спитала вона у викладачки.
– Звичайно, – відповіла вона.
Даша вийшла, закрила двері, сперлася на них, сіла на підлогу і заплакала. Її сльози були гарячі, гіркі і сумні. Вони лилися рясним дощем і Даша сподівалася, що цього ніхто не бачить. Так воно і було, коридор був повністю пустий. Вона встала, пішла в жіночу кімнату, вмила лице і повернулася в аудиторію.
Даша знову сиділа і сумно дивилася на інформатичку. Чомусь вона подивилася у вікно. Те, що вона там побачила, змусило забути її про сльози і весь сум. На вулиці стояв високий чорнявий чоловік в плащі. Очі його були хитрі і світилися жовтизною. Вони зустрілися поглядом і Даша відчула страх. Чоловік посміхнувся й пішов.
Дарина відчувалася пришелепувато. Вона вперше бачила ці очі, але розуміла, що вони спостерігали за нею завжди. Саме вони навіювали їй смуток і пророкували біду.
Раптом у двері аудиторії постукали. Ввійшов той самий жовтоокий чоловік. Дашка злякалася.
– Я – Зуб Михайло, батько Дарини, – сказав чоловік. Можна її на хвилинку.
– Так – сказала викладачка.
Даша хотіла заперечити, але не змогла. Вона просто встала і вийшла з аудиторії.
– Хто ви? – Нарешті витягла з себе дівчина.
– Я твій батько.
О, диво! Даша дійсно бачила перед собою батька. Свого улюбленого тата. Але його очі були не такі як завжди, його очі були жовтими.
– Ні, ви не мій тато!
Даша почала бігти вперед по коридору і вгору по сходах. Вибігла на другий поверх і знов по коридору, в кінці ще одні сходи. І вниз. Вона сподівалася, що жовтоокий побіг за нею і зараз десь посередині коридору другого поверху. Хотіла вибігти вниз і потім через головний вихід на вулицю. Але не пощастило – внизу вона зіштовхнулася із жовтооким.
– Ти хотіла втекти від мене?
– Що вам потрібно?
– Твої очі. Я хочу подивитися в них. Він засміявся. Підійшов до Даші і втупився своїми жовтими очима в її карі.
Раптом Даша почала кудись провалюватися. Світ темнів. Все зникло. Залишились лише жовті очі. Через секунду зникли і вони.
Даша прокинулась в своїй кімнаті. Вона була вдома. В рідному Велятині. Даша встала з дивана і підійшла до дзеркала. Жах! Макіяжу нема, зачіски нема, є лише мішки під очима і очі… Жовті очі! Даша крикнула. Вона знову подивилася в дзеркало. Точно, очі жовті, як у того чоловіка.
Стоп! А що з її кімнатою: змінилося ліжко, дзеркало, шпалери, люстра. Все стало іншим. Стало новим.
Даша підбігла до вікна. О БОЖЕ! Вона дивилась на величезне місто майбутнього з вісімсотого поверху. Дівчина закричала і вибігла з кімнати.
– Нарешті ти прокинулася, – привітався жовтоокий чоловік, що сидів на великому жовтому кріслі.
– Де я?
– Привіт, донечко, – з кухні вийшла красива жовтоока жінка.
– Де я?! – Вже крикнула Даша.
– Ти вдома.
– Ні, це не мій дім !
– Ти помиляєшся. Тут твій дім. В іншому вимірі, де очі всіх людей стали жовтими.
– Ти наша донька, – сказала жовтоока.
– Я не вірю. Навіщо я тут?
– Ми королі, а ти принцеса.
Дарині страшенно захотілось спати.
– Іди в свою кімнату, наказала мати.
Даша пішла. Вона лягла на ліжко і заснула. Сон був міцний. Але скоро Даша прокинулась від відчуття холодного подиху на шиї. Вона крикнула і вдарила по чиємусь обличчю, присіла на ліжко і побачила своїх „батьків”.
– Що ви робите?
– Знаєш скільки нам років? Нам і всім мешканцям міста чотириста років. У нас нема дітей, бо ми п’ємо їхню кров, щоб продовжити своє життя.
Ти принцеса, тому твоя кров дає безсмертя.
Шок – це все, що відчувала Даша. Вона просто стояла і тупо дивилась на жовтооких. Раптом Даша почала бігти. Вона підбігла до дзеркала і втупилась в свої жовті очі, думаючи про свій рідний дім у Велятино, своїх ласкавих тата і маму. Навколо все потемніло і дівчинка прокинулась за партою в коледжі.
– Можна вийти? – спитала вона у викладачки.
– Звичайно, – відповіла вона.
Даша вийшла, закрила двері, сперлася на них, сіла на підлогу і заплакала. Її сльози були гарячі, гірки і сумні. В коридорі нікого не було, але Даша знала, що сьогодні, як і все життя, за нею спостерігають жовті, хижі очі, власник яких так і чекає, коли можна буде впитися зубами їй в шию.
Даша встала, пішла в туалет, вмила лице і йшла коридором в аудиторію. Вона знову наштовхнулася на жовтоокого.
– Ти хотіла втекти від мене?
– Що вам потрібно?
– Твої очі. Я хочу подивитися в них.
Чоловік втупився своїми жовтими очима в її карі і, тільки зараз зрозумів, що вони також жовті.
Даша посміхнулася і сказала: „Гори в пеклі!”
Жовтоокий крикнув і загорівся. Через секунду він зник.
Даша повернулася в аудиторію. Вана сиділа спокійна і задоволена, адже тепер їй нема чого боятися. У неї тепер жовті очі!
Коментарі
Не! Мне мама читала. Она в детстве на Украине жила.
Ты читал по украински?! И всё было понятно?