Вступ
Знайомство
Я – Морікó, звичайна жителька Японії. Обожнюю читати книги, особливо українські. Саме так – я і моя сестра Банкó народилися у Львові, але змушені були виїхати через важкі часи на нашій Батьківщині. Ось уже 5 років, як звичайні Марта і Софія перетворилися на Моріко і Банко Кіріхіме – головних детективів Токіо.
Ще із малечку ми із сестрою шукали пригод у нашому рідному місті: розшукували загубленого кота нашої сусідки, викривали грабіжника печива у їдальні садочку і ще багато іншого. Але я хочу розповісти про дещо інакше.
Пройшло, здається, років зо 2, як ми переїхали. Більш-менш вивчили мову, ознайомилися із місцевістю, знайшли друзів – теж вихідців із України. Улюбленим місцем стала книгарня «Юкі», що означає «Щаслива». Тут продають книги найвідоміших письменників і поетів зі всього світу. Навіть є японська версія «Кобзаря».
Продавчинею тут є Катерина, говорять, що із Києва родом. Саме із неї все і почалося.
Щоб нам із Банко не сумно було жити, завели ми собачку і вирішили назвати по-українськи – Рудик. Він виявився дуже розумним і ніколи не втікав від нас із сестрою.
Розділ І
Дивні події в парку
– Моріко, я вдома! – гучно заявила я про свій прихід.
Але в квартирі було тихо: ні сестри, ні собаки не було чути. Дивно, в цей час Моріко зазвичай повертається із прогулянки із Рудиком. Я вирішила заспокоїтися і не думати про погане. Але мій телефон, як я помітила, мене не любить. Щойно я прилягла відпочити, як він гучно задзеленчав.
Це була Мартуся.
– Парк... Рудик... вкрали... рушник! – закричала вона у слухавку.
– Що? – злякалась я, але сестра перервала дзвінок.
Найшла свою Марту-Моріко, заплакану, в парку на лавці. З її розповіді я зрозуміла, що під час прогулянки з Рудиком, на неї напали «люди у фіолетовому», вирвали повідок у неї із рук, а натомість залишили після себе шматок вишитого рушника.
Розділ ІІ
Наші роздуми
Удома ми почали обмірковувати події, що відбулися.
– Вишивка. Значить, злодії якось дізналися, що ми з України, - висловила свою думку я.
– Або вони самі звідти. Як думаєш, Банко? – висловилася сестра.
– Тоді чому саме Рудик? Чому не сумочка, у якій гроші, чи телефон?
– Не знаю. До речі – фіолетовий – це улюблений колір татуся.
– Перестань! Нащо таткові викрадати нашого собаку?
– Все, вирішено! Завтра їдемо на місце злочину.
– Не завтра, а сьогодні. Вже 120. Отже, наш дитячий клуб «Детективи» відкривається знову?
– Виходить, що так.
Розділ ІІІ
На місці злочину і трохи далі
Нам не спалося цілу ніч, тому о 6 годині ранку ми вже оглядали лавку, де вчора усе відбулося.
Банко знайшла дещо цікаве. Це була міні-карта, що привела нас із сестрою до підвалу книгарні «Юкі». На свіжо закладених східцях красувався відбиток черевика, приблизно, 42 розміру. Поряд лежав іще один папірець із написом «Макченод яннатів!»
– І що це означає? – розгублено запитала Банко.
– Вертаймося додому! – сказала я.
Із сестрою ми вирішили, що ці папірці – це просто дитячі витівки. А про Рудика ми напишемо у блозі Токіо – якщо хто знайде, то напише нам.
Розділ IV
Цікавий фінал
Рушник... Карта... Черевик... Колір... Напис... поки Моріко спала, я прокручувала це у своїй голові. І раптом...
Точно! Рушник – візерунок той же, що і на маминому вишитому рушнику. Карта, черевик – тато-дослідник, укладач карт, і розмір ноги у нього 42-ий. І улюблений колір його – фіолетовий. А напис? Це означає «Вітання донечкам!», якщо прочитати із заду на перед. Ой, у нас із Моріко завтра день народження.
Вранці ми із сестричкою передзвонили батькам і подякували за оригінальне привітання. Мамуся і татусь дуже зраділи, що ми розгадали їхні загадки. І ще ми дізналися, що Катерина із книгарні – це давня татова знайома – саме вона придумала цей план привітання.
Цікавою видалася перша наша детективна історія. Чує моє серце – не остання.
Наступна частина: «Моріко и Банко: пригода в рідному місті»
Коментарі