Розділ 1
Осінній настрій
Після пригоди з Рудиком пройшло вже трохи часу. Прийшла в Токіо червоно-рожева осінь. Уся кольорова гама міста стала кольору вогню. Листя маленькими язичками падає з дерев, викручуючись у вогняному танці.
Здавалося. Що цей осінній настрій міста не готовий до пригод, він хотів ще повеселитися, покупатися в листі. Зовсім не хотілося йому розкривати нові історії. Марно сподівався…
Розділ 2
Чудова ідея
Морікó гуляє з Рудиком у парку. А я прийшла до книгарні «Юкі». Тут чудова атмосфера: спокійна, проте із певною загадкою. Саме за це мені й подобається тут знаходитися. Але я приходжу сюди не лише почитати чи придбати собі нову книгу, а й порозмовляти із продавчинею Катериною. Вона дуже хороша людина. І не лише всі новини розповість, а й вислухає уважно. Інколи ми згадуємо з нею життя в Україні. Для нас обох ця тема є цікавою, адже саме там знаходиться наш рідний дім.
Коли Катерина говорить, чомусь ти звертаєш увагу не на її губи, а на очі. Вони в неї ясно-блакитні, як весняне небо. Я помітила, що до блакитного дуже пасує рожевий. Точно! У Катерини незабаром День народження. Може, подарувати їй рожевий шарф? Або капелюшок! Піду, пораджуся з Моріко.
Розділ 3
Думки
Поки не дощить, вирішила погуляти з Рудиком. Тепер я міцніше тримаю повідок та стараюсь уникати чоловіків у фіолетових куртках. Чому? Сама не знаю. Історія у парку закінчилася давно, боятися немає чого. Здається, я стала тепер більш відповідальною.
Банкó знову «зависає» у книгарні. Ну і що вона знайшла такого особливого серед сили-силенної книжок, журналів та газет? Ні, ну ну звісно ж і я люблю читати, але не так фанатично, як сестра.
Чомусь усі люди думають, що двійнята дуже схожі за вподобаннями. За зовнішністю, так, ми з Банко схожі. Проте я більше люблю гуляти на свіжому повітрі, а сестра просто «домашній котик». На вулицю її витягнуть лише або Рудик, або нова детективна історія. Саме любов до заплутаних ситуацій і є нашим улюбленим спільним уподобанням.
Рудик «купається» у листі. А я милуюсь красою вогняних дерев. Ех! Цьому місту не вистачає нових детективних пригод…
Розділ 4
Пошуки подарунка
Іду в напрямку до парку. Бачу, Моріко з Рудиком чимчикують назустріч.
– Привіт, сестричко! – вітаюсь я.
– Здоров, – відповідає Моріко.
– У мене є ідея щодо подарунка Катерині.
– І що ж ти придумала?
– До її блакитних очей чудово пасуватиме рожевий капелюшок.
– А й справді. І я знаю, де нам його придбати. Пам'ятаєш Наомі із Клубу Переселенців з України? Так от, вона працює в магазині капелюшків. Можливо, вона нам щось порадить.
– Так чого ж ми чекаємо? Ходімо туди!
У цьому магазині сила-силенна капелюшків. Вони є різних кольорів, зі стрічками, сердечками, квіточками, строгі чоловічі, веселі дитячі з вушками тваринок і ще багато інших.
Наомі показала нам одну поличку. Тут були капелюшки різних відтінків. Ми з сестричкою обрали темно-рожевий із квітчастою стрічкою. Наомі запакувала нам його у жовту святкову коробку в горошок і обв'язала блакитною стрічкою. Заплативши за покупку і подякувавши нашій знайомій, ми вирішили знову піти до парку.
Розділ 5
Знахідка під лавкою
Свято у Катерини вже завтра. Сподіваємося, їй сподобається цей подарунок. А зараз ми з Банко гуляємо по парку та обговорюємо, що будемо одягати на завтрашню вечірку. Ми трішки втомилися, отже вирішили сісти на лавку. Проте Рудику не сподобалася ця ідея. Він почав тягнути за повідок і голосно гавкати. Отже, ми побігли далі.
Та прийшовши додому ми зрозуміли, що забули в парку наш пакунок! Банко поклала коробку на лавку і забула її забрати! Залишивши Рудика вдома, ми одразу ж побігли до тієї лавки. Прибігши на місце, ми побачили, що пакунка вже не було! Засмучені, ми вже збиралися іти додому. Та раптом Банко знайшла під лавкою папірець. Це був чек про покупку квітчастого шарфа у магазині одягу. Нам була знайома назва цього магазину. А цей чек міг випасти з кишені викрадача нашої дорогоцінної коробки. Адже до того, як ми відійшли від лавки, його там не було. І вітер його теж не міг принести чек на це місце, бо сьогодні у парку не було вітряно.
Розділ 6
Таємниця привідкриває завісу
Отже, ми в ту ж мить вирушили до того магазину. Ми сподівалися, що продавець магазину проб'є код на чеку і скаже нам ім'я та прізвище покупця. Та наші сподівання виявилися марними. Прийшовши туди, ми розповіли продавцю що й до чого і попросили пробити код. Проте він відмовився це робити, бо за правилами магазину працівники не мають права розголошувати ім'я своїх покупців незнайомим людям. З магазину ми вийшли засмученими. Моріко вже хотіла пом'яти й викинути чек, але я зупинила її.
Раптом я згадала одного нашого друга із Клубу Переселенців з України. Це Сетору. Він прекрасно розуміється на різноманітній комп'ютерній апаратурі. Отже, зможе нам допомогти. Нам відома його адреса. Тому ми поспіхом вирушили до нього.
Сетору радо прийняв нас та уважно вислухав. Ми з сестричкою дуже зраділи, коли наш друг сказав, що це прохання виконати буде просто. Уже за декілька хвилин ми знали певну інформацію про викрадача нашого подарунка. Це – Кіміко Фудзіта, проживає в Токіо, має сестру – Ізумі Фудзіта. А також вказано адресу. І фото також є.
Подякувавши Сетору, ми вирушили додому. Зайти «в гості» до Кіміко вирішили вже завтра.
Розділ 7
Щаслива кінцівка
Наступного ранку ми з Банко прокинулися в тривозі. Вечірка Катерини вже сьогодні о 12:00. А якщо до того часу ми на встигнемо забрати наш пакунок у Кіміко? А що буде, якщо вона не захоче його віддавати? Катерина зрозуміє все не так і образиться на нас! Стоп. Потрібно заспокоїтися і пити до тієї дівчини Кіміко. Адресу ми її знаємо, нащо час втрачати?
Прийшовши до квартири Кіміко, ми почали стукати у двері. Відчинила нам її сестра Ізумі. Вона сказала нам, що Кіміко зараз немає вдома, вона гуляє в парку, а коробку вона взяла із собою. Банко потягнула мене за руку і ми щодуху помчали до парку. Обходивши там всі закутки, ми так і знайшли її. Із поганим настроєм ми чомусь пішли до будинку Катерини. На наш превеликий, там стояла Кіміко із нашою коробкою в руках! Дівчина підбігла до нас, віддала пакунок і почала розповідати, що все ж таки сталося.
«Катерина – моя знайома. Вона багато розповідала про вас і ваші пригоди. Але річ не в тім. Я купила Катерині шарф на День народження в магазині одягу поблизу парку. Вийшовши з магазину, я вирішила прогулятися і побачила вас. Хотіла підійти познайомитися, але вирішила не перебивати вашої розмови. Пізніше я підійшла до лавки й побачила ваш пакунок. Я взяла його в руки. Саме тоді з моєї кишені випав чек. Я побігла за вами, щоб віддати цю жовту коробку. Проте ви мчали настільки швидко, що я не змогла наздогнати. І от вирішила віддати пакунок сьогодні».
Цікаво вийшло. І Кіміко зовсім не бажала викрасти наш подарунок, а лише хотіла допомогти.
Пізніше ми подарували Катерині цей рожевий капелюшок. Він так пасує до її очей! А разом із квітчастим шарфиком образ Катерини став неперевершеним. Тепер вона неначе весняна квітка в осінньому місті.
Ми розповіли іменинниці про пригоди її капелюшка. Вона навіть зраділа, що завдяки її святу ми розгадали нову детективну загадку.
А свято видалось пречудовим!...
Попередня частина: «Моріко і Банко: пригода в рідному місті»
Наступна частина: «Моріко і Банко: загадковий привид у квартирі»
Коментарі