Тиша. Коштовним діамантом прокотилася сльоза по її щоці й, упавши, розбилася на дрібні скельця безслідно, щоб ніхто й не здогадався про її існування. Покинули… Забрали із собою чи не найбільшу частину її люблячого серця. Поїхали в далеку країну, навіть не подумавши покликати маму з собою. Відлуння кроків і досі чується у голові. Боляче… Старенька мати зітхає й поринає у спогади, боячись побачити майбутнє. Ось Івасик розбив коліно, доведеться везти у лікарню. Маленька Олеся плаче, не може заплести косичку. Щасливі були разом… А що ж тепер чекає її? Лише самотність. Вона знає це, хоч син сказав, що їй ТУТ буде добре. Вона знає, що простить, бо любить, а зараз виходить у світлу кімнату, де давно вже чекають лікарі будинку для пристарілих. Востаннє обертається й шепоче: «Прощавайте!»
Коментарі
P.S.Замість "чується" можна вжити "лунає"