1 1 1 1 1 (2 голосів)

Є рецензія!

Тиша. Коштовним діамантом прокотилася сльоза по її щоці й, упавши, розбилася на дрібні скельця безслідно, щоб ніхто й не здогадався про її існування. Покинули… Забрали із собою чи не найбільшу частину її люблячого серця. Поїхали в далеку країну, навіть не подумавши покликати маму з собою. Відлуння кроків і досі чується у голові. Боляче… Старенька мати зітхає й поринає у спогади, боячись побачити майбутнє. Ось Івасик розбив коліно, доведеться везти у лікарню. Маленька Олеся плаче, не може заплести косичку. Щасливі були разом… А що ж тепер чекає її? Лише самотність. Вона знає це, хоч син сказав, що їй ТУТ буде добре. Вона знає, що простить, бо любить, а зараз виходить у світлу кімнату, де давно вже чекають лікарі будинку для пристарілих. Востаннє обертається й шепоче: "Прощавайте!"

Коментарі  

Олександра
+1 #1 Олександра 16 жовтня 2010
Людо! Я поставила 5. Якби було 10 - стояло б всі 10 ))) Щоя можу сказати? Лаконічно й людяно. Знаєш, це классно, що серед молоді є люди, які здатні зрозуміти й поспівчувати літнім людям, а не брати їх на глузи. Классно, що серед молодих літераторів є постаті, що відійшли від пережовування традиційної теми "любов - кров" і подивилися на світ ось так. Ти навіть можеш розвинути цю замальовку в оповідання. Буде дуже цікаво його читати. З нетерпінням чекаємо твоїх нових творів. Успіху тобі!

P.S.Замість "чується" можна вжити "лунає"

У Вас недостатньо прав для коментування. Реєструйтеся або авторизуйтеся.

 

Коментарі