1 1 1 1 1 (6 голосів)

І. ОСІНЬ. ЧОЛОВІК. ДОЩ
Чоловік. Іде вулицею міста. Ллє сильний дощ, а парасольки нема. Маршрутки бризкають на людей багнюкою з калюж. Вільних місць у маршрутках нема, адже ніхто не хоче йти під таким дощем.

Тому Чоловік повинен йти. І йти не до сусіднього будинку, а до самого центру чималого міста. Він написав великого листа родичам, а був вихідний день, тож ішов до Головпошти, аби відправити. Дощ спочатку не лив, а коли Чоловік пройшов чверть дороги, тоді й почався. Він не хотів повертатись, бо шлях усе одно був великий. Грошей Чоловік не взяв з собою, тому перечекати дощ у кафе він не міг.

Раптом біля нього з'явився клоун. Той увесь час намагався підбадьорити людей своїм виглядом та простенькими фокусами, та мало хто звертав увагу на нього. Чоловікові стало шкода клоуна. Він трохи пошарудів у кишенях, знайшов чисту різнокольорову хустинку та дав її клоунові з думками: «Ой, навіщо я це зробив?! Таку ганебну річ! Він подумає, що я знущаюся з нього».

Та клоун навпаки - щиро посміхнувся і сказав: «Ось уже дві години я тут стою і прикидаюсь веселим, а насправді відчуваю себе нікому не потрібним. Та шматочок уваги, втіленої у цій гарній цирковій хустинці, знову повернув мені радість!» Такі слова підбадьорили нашого героя. Та треба було йти далі. Дощ не вщухав, а навпаки - швидшав і гримів, як град. Більшість салонів замкнулись, людей на вулицях майже не було. Хіба що під великими дахами групи людей перечікували негоду. Тому Чоловіку не лишалось, що робити.

Несподівано він підняв лице до неба і постарався відчути неможливе для інших городян – насолоджуватися дощем. Він наче відкрився для стихії. І вона його лагідно прийняла. Дощ став для Чоловіка теплішим і наділив його силою. Люди дивились на нього, як на дивака, але той на це не звертав уваги, бо він з'єднався з природою. Це пришвидшило його ходу.

Чоловік був саме на Поштовій площі. А тоді замислився: «А навіщо мені відправляти листа? Я ж міг зателефонувати. Або відправити СМС чи електронного листа по Інтернету. Такий великий шлях, і дарма». Усе навколо неначе зупинилось. Як і сам Чоловік. Тоді він згадав клоуна. Йому було приємно за маленький подарунок, тому що Чоловік приділив йому увагу.

І тоді Чоловік зрозумів: родичам буде приємно, що не забув про них. Що він виділив час, потурбувався. Що пройшов довгий і нелегкий шлях лише для відправлення листа. І раптом Чоловік зрозумів найголовніше - зробивши свято близьким, він зробив свято собі.

ІІ. ЗИМА. ВОГНИК І ЗІРКА
Ніч тридцять першого грудня. Чоловік виніс згаслу свічку на двір. Маленький вогник ще жеврів у свічі, й завдяки протягу її кінчик знову запалав. За усім цим спостерігала Зірка, якій не хотілося спати.

- Привіт, Вогник!
- Ой! Це хто?
- Поглянь на небо!
- О, це ти Зірко? Давно ми вже не бачились.
- Так. Останній раз, коли господар ніс свічки з церкви.
- Так… Я йому уже не потрібен.
- Не переживай, ти потрібен мені.
- Чому?
- Та ми ж друзі!
- А-а, справді, вибач.
- Застривай. Давай я тебе запалаю навічно.
- А як це? Ніколи не зустрічав подібного.
- Я просто ввійду в твою душу, твій вогник, і ти палатимеш вічно.
- О, дякую. Я тебе дуже люблю…

…Вогник полинув уверх, запалав… Але свічка була восковою, і вона просто згоріла… Проте її душа, її вогник дістався серця Зірки, і вони назавжди залишились разом.

Ось який подарунок світу на Новий рік зробили Свічка та Зірка. Свічок і зірок безліч… А ці – єдині і неповторні…

ІІІ. ВЕСНА. НІЖНІСТЬ
Одного разу я, передивляючись свої роботи, натрапив на твір «Розмаїття зірок», який я написав у віці дев'яти років:

«Коли ти йдеш під нічним небом і дивишся на нього, тримаючи когось за руку, щоб не упасти, можеш побачити розмаїття зірок. Ми знаємо, що є великі (які ближче до нас) і маленькі (які дальші) зірки. Але це зовсім не всі види. Я побачив падаючу зірку. І уточнив, що це ніякий не астероїд або комета. Це – зірка.
- Загадай бажання – сказала мені мама…
Також є дивні зірки, які кліпають, як око. Оце так!»

Ось така собі розповідь про кліпаючі та падаючі зірки. А насправді, я раптом зрозумів, що найважливішим в ній є той момент, коли я, задивившись на небо, взяв мамку за руку, щоб не упасти. У цьому – ніжність і довіра. Перечитавши цей твір, я забув про усі недавно відчуті неприємності. Я просто підійшов до мамки і поцілував її.

Як все-таки приємно відчувати ті миті, коли тебе охоплює ніжність.

2010

Коментарі  

MaLugoVase
0 #4 MaLugoVase 17 квітня 2011
Велике "дякую" усім Вам за коментарі!
ісаєвич
0 #3 ісаєвич 06 березня 2011
Василько вміє передавати настрій свої героїв читачеві. Дякую за усі відчуті приємності.
Олександра
0 #2 Олександра 05 березня 2011
Дуже позитивні цікаві твори.
До мови теж не можу висмловити претензій )))) Єдине що, у першому творі в тебе поряд стоять два речення і в обох вживається слова "маршрутка". Таких речей слід уникати.
Щодо жанру. Перший твір - оповідання. Другий - філософська казка, третій - настрій. Але не новела. Для новели характерні непересічні обставини та несподіваний кінець.
А загалом, все добре.
Чекаємо на нові твори!!!
shturman
0 #1 shturman 25 грудня 2010
Прочитав з великим захопленням. Гарна річ.

У Вас недостатньо прав для коментування. Реєструйтеся або авторизуйтеся.

 

Коментарі