1 1 1 1 1 (3 голосів)

* * *
- Лови, лови!
- Ммм, гооол!!!
- 7:5 на користь дівчат!
- О привіт!Ну, що допоможеш нам перемогти хлопців?
- Та ні я краще буду суддею!

Недовго точилася суперечка, але все-таки дівчата перемогли. І кого? Хлопців у футбол на забивання голів. Просто смішно.

Яка радість була не тільки серед дітей, а й навіть сусідка засміялась, миючи одяг. Але радість панувала до тих пір, поки м'яч не втрапив у одяг, який полоскали.
- Ой-ой! Вибачте, випадково...
- Обережно треба! - тут вже радості не відчувалося.

Такі поєдинки влаштовувалися не часто, оскільки і гравців не завжди багато, та й постійно знаходилися якісь причини...
- Потрібно придумати якусь гру, щоб всіх звеселити!

Їх же тепер і справді було немало - 15.

В телефон, бадмінтон, у м'яча - чого тільки не видумували аби не сидіти, склавши руки. І кожного вечора було весело, шумно, "гаряче" і, звичайно ж, до пізна. О, скільки разів ми всі слухали від батьків: "Чому так довго? Де ви були? Сусіди будуть скаржитися від цього постійного вечірнього галасу!"

А сусіди, безперечно, щось нашіптували, бо вже наступного літа наше щастя закінчилося: одні не приїхали, другі подорослішали, а треті просто забули про колишні ігри.

Ось і зараз я дивлюся з вікна своєї кімнати на ту шумну дітвору, і знову й знов згадую те щасливе, тепле моєму серцю літо. Хоча до того були й інші не менш чудові, але то мені запам'яталося найбільше.
Мабуть, тоді ми почали вже дорослішати, ставати більш свідомими, привабливими. Побачила я тоді і перші ревноща, і дитячий "по-дорослому" азарт, і приховану симпатію.

А у них все ще тільки попереду. Покищо гра у ігри, далі гра в кохання, пізніше серйозна гра в життя. Але в них трохи інша ситуація - немає відстані - не буде зустрічей два (в найкращому випадку) рази на рік, хоча колись теж були разом... Згодом доля розвела. Дорослі ігри настільки захопили нас - дорослих дітей, що забули про друзів. Можливо, коли-небудь все-таки зберемося разом на старенькій вуличці рідного міста, і квач буде захоплювати давніх друзів по-старому, а щира розмова розбудить теплі почуття, які ще не встигли згоріти.
- Ти ідеш з нами? Весела гра, не сидіти ж нам?!
- З радістю! Тримай - крикнула дівчинка, кидаючи м'яча.

Так-от у нас кожного вечора гомінка гра "звеселяє сусідів", що ще не вспіли пошептати, кому треба.
- Іди сюди, треба допомогти! - мене кличуть. І я іду у вир цього буденного життя, постійно згадуючи дитячі дні, роблячи спроби хоч трішечки повернути все як було.
Та, що було, те не повернеш - можна лише змінити: погіршити або покращити ситуацію.

Коментарі  

PopugajZhako
+1 #3 PopugajZhako 10 березня 2011
Суперрр!5
Бровді
0 #2 Бровді 10 березня 2011
Дуже дякую за увагу!
Олександра
0 #1 Олександра 05 березня 2011
Привіт!
Із задоволенням прочитала твій твір.
Ностальгійний, милий, цікавий. Але публіцистичний. Як на художній, не вистачає яскравих образів та несподіваного фіналу.
Але це зовсім не вада. Це лише інший жанр. Так звана есеїстика - щось середнє між художнім твором та заміткою до газети та журналу.
На разі у тебе досить добре виходить працювати в таких жанрах, як спогад та нарис. І це класно!! Розвивай цей талан далі!

У Вас недостатньо прав для коментування. Реєструйтеся або авторизуйтеся.

 

Коментарі