1 1 1 1 1 (1 голос)

На годиннику пробило 11 годину.
Коридори безлюдні. Навкруги тиша, тільки серце якось войовничо билось у грудях, здавалося цей звук ще більше нагадував про плинність часу, про життя. Життя, яке б віддала будь-коли заради...

***
Рахувала секунди, хвилини... лампочки на стелі, вікна, двері, ніжки стільців, листочки на деревах... Змушувала себе думати про буденне, інше, але в голові був туман, усе перемішалось; хвилювання чим далі, то все гірше брало під опіку. Страх заполонив уже давно. За вікном під дощем "билася на вітру" сіренька пташка, її маленькі крильця невзмозі впоратися з погодніми умовами. Пручалася, але все-одно летіла, летіла, щоб сховатися. І нарешті знайшла потрібне місце, сіла на сусідній балкон. Слава Богу, хоч комусь є добро. На мить відволікла увагу червона машина, що промчала по вулиці, та зразу ж погляд запав на сіреньку. Що таке? Кішка зловила. Щоб якось налякати, відвести погляд, жінка почала стукати руками у шибку, намагалася відкрити вікно, але було вже пізно. Кішку не злякали стуки, вона хотіла їсти. Щось раптом впало в середині, вона заплакала: гіркі сльози полилися рікою. Вагомої причини не знала - чи за пташкою чи за... ? Думки, не просячи дозволу, полізли у зболілу голову: "А якщо... якщо... якщо помре? Як... я... що буде?" Наче лихоманка вкрила все тіло і вона затряслася від моторошного напливу. Вже навіть не намагалась дослухатися, що там (в операційній) відбувається? Якимсь дивним став її погляд - вона не відчувала себе кимось. Сльози ще й досі текли, але начебто кудись зникали напівдорозі: висихали і не омивали бліде обличчя. 12 година. Кожен удар нібито бив її ножем у спину. А вона й далі чекала. І це чекання вбивало, навіть сон не брав, вона просто сиділа й чекала. Рахувала, перебирала ногами, ходила, молилася. Дощ закінчився, вщухла буря і якось легко стало на душі. 12:45. Тихо відкрилися двері, вийшла медсестра. Зірвавшись на ноги підбігла:
- Як все пройшло?
- Зараз вийде лікар, не хвилюйтеся!- не кваплячись сказала жінка і пішла. Зразу після неї з операційної вийшов лікар. Вона не змога нічого промовити, її погляд сам задав питання, очі хотіли знати відповідь. А хірург все бачив, подивився на неї й сказав:
- Він живий! Операція була надзвичайно складна, як я уже говорив шансів мінімум, але він впорався, все страшне позаду, не хвилюйтеся, краще їдьте додому та відпочивайте.
"Він живий!" наче грім це вбилось їй в голову і більше нічого не чула, це було найголовніше. Бог почув її молитви. Ноги підкосились і вона начебто повалилася на стілець, щоб сісти. Ще довго була в дивній ейфорії - він живий!

Коментарі  

Ольга Царицанська
0 #1 Ольга Царицанська 23 жовтня 2011
Тонко і влучно описано хвилюючий психологічний стан жінки, яка перед операційною вболіває за близьку людину.Продовжу й писати, ти маєш хист.

У Вас недостатньо прав для коментування. Реєструйтеся або авторизуйтеся.

 

Коментарі