День А, годин В, хвилин С, країна D, місто E, вулиця F, йду я до J. З двох боків від тротуару дороги, на яких зараз H автомобілів. Проте їх кількість мене зараз не цікавить, як і час, моє місцезнаходження та напрямок мого руху. Зараз важливі тільки два авта. Це машини чиновників, представників Y – однієї з вищих установ D, які щойно зупинилися паралельно до мене на двох дорогах. Знайте мене, як Очевидця, бо я бачив те, про що далі написано.

Автомобіль, що зупинився зліва – однієї з найкрутіших марок, серед яких і всім відомі “Ferrari”, “Lamborghini” та “Bentley” тощо, вартістю в сотні тисяч. Номерний знак – «777-01», оточений ліхтариками, що світяться синім, зеленим і червоним кольорами. Всередині були надзвичайно дорогі комп'ютер, телевізор та динаміки, крісла з крокодилячої шкіри та найсучасніша система керування. Двері, на яких знаходився різнокольоровий професійний малюнок з цифрами номерного знаку машини, іменем власника та драконом відчинилися не як звичайні, убік, а вверх – як крила. З авта вийшов колосальних форм чолов'яга в костюмі від ведучого світового бренда з золотим перснем на правій руці. Біля будинку Y, поряд з якою зупинився чолов'яга, сидів брудний хлопчик в обдертому одязі та просив милостиню. Проте власник розкішних речей - не бізнесмен, не директор багатої фірми, корпорації чи фабрики, а один з сотень чиновників установи Y - не звертаючи уваги на хлопця, повільно зайшов до будинку.

Автомобіль, що зупинився справа – звичайне недороге авто сірого кольору без особливих прикмет. З нього вийшов розумного вигляду дядько в акуратному та чистому простому костюмчику. З правого боку теж був будинок Y, біля входу до якого сидів брудний хлопчина в обдертому одязі, який просив милостиню. Підійшовши до нього, дядько лагідно спитав у хлопчика:

- Привіт. Мене звати Дядько Саша, а тебе як звати?

- Михась. Пане, дайте мало грошей… - відповів Михайло.

- Думаю, можна зробити навіть дещо краще. Хочеш жити у теплі, ситий, зодягнений у гарну одежу, мати друзів?

- Шо? Дайте ми пару копійочок… дядьку…

- Я тобі дійсно з цим допоможу, обіцяю. На зборах Y виступила приємна жінка, пані Олена, з пропозицією створити сучасний дитбудинок. Я вирішив їй допомогти…

Михасеві було приємно, що з ним розмовляли на рівних, по-дорослому, хоч він і не всього розумів із сказаного паном Олександром, але він сказав:

- Знаю я ці всі дитбудинки! Був там. Там кричали на нас, такоє… Не хочу! Ви мене знову туда! Добре шо втік а то вбили би мене! Нікому я не треба!

- Повір мені, Михасю, - і дядько Саша поглядом турботливого батька подивився на хлопця. – Я особисто проконтролюю порядок і твою безпеку. Повір мені, пані Олена – дійсно чудова людина, яка дуже любить дітей і дбайливо за ними доглядає. Ти і друзів матимеш, і матимеш чимало захоплень тощо.

- Добре. Я Вам вірю. Може, проїдемось на Вашій машині? Ще нигда не їхав! – спитав хлопчик.

- З радістю, проте машина гуркотить страшне! Краще не треба. Ну що ж, пішли!

Незважаючи на те, що через десять хвилин в Олександра Z-вича розпочиналася конференція, він, тримаючи за руку брудного хлопчика, йшов до дитбудинку. Михасик був щасливий. Небо захмарилось, почав крапати дощ, а дядько Саша зняв піджак і одягнув його на плечі хлопця. Вони зникали за горизонтом, а я мріяв, мріяв, по два боки тротуару споглядаючи дві однакові ситуації зовсім різними…

…Стоячи в День А, о О-ій годині, Р-ій хвилині, у країні D, місті E, на вулиці F, я йду до J. З двох боків від тротуару дороги, на яких зараз N автомобілів. Посередині між двома дорогами, двома чоловіками, двома Світами, я, Очевидець того, про що ви щойно прочитали, зробив свій вибір. А ви?

Коментарі  

0 #4 Олександра 22 жовтня 2011

Ну що сказати... Навіть, не між двома дорогами, а між двома світами.
Лаконічно, з поєднанням художнього та публіцистичного стилів.
Добре опрацьована тема
Молодець, Васю!
Ось тільки раджу попрацювати над синтаксисом (спробуй зробити речення рубаними. Зважаючи на стиль, має вийти файно).
У реченні "підійшовши до нього, дядьколагідно спитав у хлопчика" позбався звороту. Він утруднює прочитання й гальмує динамічний стиль твого тексту.
Ага! "Розумного вигляду дядько". Якийсь іронічний вираз. Не вписується в загальну канву ((. Спробуй підшукати щось інше ))
І чекаємо від тебе на нові приємні сбрпризи))

+2 #3 topolenok 20 вересня 2011

Очень хороший рассказ...

+3 #2 ПАПЧ 19 вересня 2011

Вася приучил меня к хорошим рассказам, и приходится повторяться - это рассказ мне понравился тоже! Прямая речь героев, характерна для них. Язык легкий, упругий (насколько я знаю украинский). Кода, то бишь CODA есть. Хоть автор и избегает моралите, но его позиция и пафос очевидны. Я уже не говорю о похвальной наблюдательност и автора. Молодец!

+2 #1 ісаєвич 19 вересня 2011

Молодчина Вася Малишка, що написав такий чудовий репортаж.Тобі поталанило, а Михасеві дуже пощастило зустріти такого дядю Сашу, що не копійчиною відкупився, а змінив кардинально життя сиротини.
Написано талановито і дуже зворушливо. Вразило до сліз. Нажаль, це об'єктивна реальність сьогодення.

Оновити список коментарів

У Вас недостатньо прав для коментування. Реєструйтеся або авторизуйтеся.