Коли повернуться батьки

Деталі: Автор: Вася Малишка, 12 років - Ужгород, Україна; 05 жовтня 2011; Перегляди: 1071

1 1 1 1 1 (3 голосів)

Його звали Олесь. Це був низенький, вічно простуджений чоловічок середнього віку. Зазвичай, зодягнений він був у довге пальто, його шию обгортав шарф, з носа вічно спадали пошарпані окуляри. Інколи турбували болі в голові. Він видавався оптимістом, але минуле…

Рано втратив батьків. Будучи дитиною, не міг усвідомити, що залишився круглою сиротою. Це дуже вплинуло на хлопця в подальшому. Його віддали до дитячого будинку, де він чекав дня, коли повернуться батьки. Уже вигадав і фразу, з якою зустрів би: «Ну що ж, рідненькі, привіт! Де ж ви так довго зникали?». Але не сталося.

Всі діти любили Лесика. Проте він одрізнявся від них: усі бавились з кубиками, іграшками, солдатиками та ляльками, а він – читав. Звичайно, не свіжонадруковані книги (вони стояли на полицях для краси та перевірок - чіпати їх не дозволяли), але з не меншим смаком читалися старі книжки. Крім цього, він захоплювався виставами подорожуючих театрів ляльок, що приїжджали до дитбудинку кілька разів на рік.

Він виріс. Любов до книг, начитаність стали у пригоді – його прийняли на роботу бібліотекарем. Він працював якнайкраще, за що його поважали. Однак доводилося жити у приміщенні роботи – де ж знайти житло? Але він усе одно чекав, коли повернуться батьки…

Одного разу йому навіть удалося вийняти маленьку однокімнатну квартирку на п'ятому поверсі «хрущівки» з напівзруйнованим дахом. Речей у кімнаті було небагато, проте вони не створювали суттєвої тисняви, а кімнату Олесь оформив за власним смаком. У кухоньці - низенькій холодильник. Речі були старими, потребували обнови. Він повсюди розклав книги, тож кімната нагадувала скромну книгарню.

Увечері, після звичайного робочого дня, по дорозі додому Олесь зустрів на вулиці пса чорно-коричневої окрасу. Він відчув собаку, як свого брата-близнюка - вони обидва були самотніми. Назвавши собаку Вугликом, забрав пса до себе. Відтоді у нього стало три речі, які були суттю його життя: перша - книги та бібліотека; друга – Вуглик і догляд за ним. А третя – очікування, коли повернуться батьки…

Життя було скрутним. Погіршилося самопочуття - почастішали приступи кашлю, головного болю. Олесь ніколи не жалівся на це. Він знав, що колись прийдуть люди, що допоможуть йому прикрасити домівку. Він знав, що коли-небудь прийдуть люди, які допоможуть йому подолати хвороби. Він знав, що прийдуть люди, які допоможуть.

Він знав, хто ці люди і терпеливо чекав, коли повернеться останнє тепло серця, коли повернеться надія душі.

Він чекав, коли повернуться батьки…

Коментарі

0 #4 Олександра 22 жовтня 2011

Молодець, ВАсю! Завжди пдіймаєш тми, від яких прагнуть ухилитися дорослі дяді й тьоті, котрі люблять називати себе літераторами.
Тематика твоїх творів надзвичайно цікаа й актуально. Працюй у цьому руслі й надалі!!
З твого дозволу :))) кілька порад.
1. "вічно простуджений" та "вічно спадали". Повтор у суміжних реченнях. Спробуй використати слово "завжди".
2. "його шию обгортав шарф" - можна без займенника.
3. "залишився круглою сиротою" - залишився круглим сиротою. Або ще можна "залишився без батьків".
4. "його прийняли на роботу" - він влаштувався на роботу.
5."жити у приміщенні роботи" - житив бібліотеці. Варіант не остаточний ))
6. "скромна книгарня" - русизм. Можна "невеличка книгарня".
А так все чудово ))

0 #3 Ольга Царицанська 12 жовтня 2011

Чудове оповідання.Ти так все описав, наче сам це пережив.Головне , що Тобі віриш і по-справжньому співчуваєш Олесю.Але маю деякі зауваження: круглим сиротою, що подорожували,у приміщенні місця праці, винайняв.Бажаю успіхів!