1 1 1 1 1 (0 голосів)

Розташовано ректором МАЛіЖу, за відсутності у автора доступу до мережі "Інтернет".

Сумнівна мовчанка роздирає спогади, повертаючи час назад. Концентрує зір на яскравому малюнку, роблячи все навколо в стилі макро. У цих зіницях відбивається тільки один об'єкт - це все, чим може полонити їх власна сліпота та короткозорість. На жакеті поблискують ґудзики, у яких дзеркально відбивається моє відображення. Вони мене не хвилюють, погляд прискіпливо вивчає переплетення вишивок на рукавах - замкнені кільця.
У сліпих очах згасають ґудзики.
Розбитий годинник відраховує кожну хвилину, логічно зваживши, що для життя секунди не потрібні.
Цок. Цок. Проте вуха не чують.
Час - відносний, чи не так, Ейнштейне? Він не впливає на вічність, себто пам'ять. Усюди різний. Вигаданий людьми, а не природою.
Людські вйгадки я здатна пропускати повз вуха.
Це тебе стосується!...
Цок. Цок.
Ти вже зламаний. У твоїй розбитій оправі застряг мій ґудзик.
На свідомість крапають сльози від розуміння того, що колись я зазнаю втрат. На жаль, життям керує природа, а не час, доля, а не час, кроки, а не вчинки, сила духу, а не тіла, любові, а не байдужості.
Якби керував ти, якби я мала право чекати, я б просиділа в цій мовчанці все життя, ти б рахував хвилини.
Цок. Цок.

Коментарі  

Ольга Царицанська
0 #1 Ольга Царицанська 26 листопада 2011
Мені подобаються твої оригінальні твори.Відчуваєт ься,що Ти по-дорослому філософськи сприймаєш життя.

У Вас недостатньо прав для коментування. Реєструйтеся або авторизуйтеся.

 

Коментарі