1 1 1 1 1 (1 голос)

Розташовано ректором МАЛіЖу, за відсутності у авторки доступу до мережі "Інтернет".

«Чаю? Кави?» - молода офіціантка привітно до мене усміхалась. «Чаю, будь-ласка» - з якоюсь нервовою нотою в голосі прохрипів я, терпіти не можу каву. А ще рік тому кава вранці була для мене, ніби ковток повітря. Особливо та, яку варила Вона. Завжди прокидалась трохи раніше, йшла на кухню і готувала мені на сніданок тости з кавою. Завжди перший ковток робила сама, казала хоче переконатись, що кава смачна. Смішна... Її кава через те і була найкращою, бо це вона заварювала її з любов'ю. А поки я снідав, збираючись на роботу, Вона поверталась до ліжка. Тоді для мене це не здавалось чимось незвичайним. «Буденність» - скоріше за все, так я міг це описати. Шкода... Я почав розуміти усю цю ніжність лише після того, як вона пішла. Тихо, без зайвих істерик і сліз, вона залишила записку і чашку з кавою на столі. З тих пір усе... Я не люблю каву - вона обпалила мене з середини, забрала у мене смак до життя. Кожен ковток цього напою робив тільки гірше - я впадав у затяжні депресії, замикався у собі і відходив від реальності. Моїм світом ставали спогади про Неї. Це, ніби залежність, звичка, яку не контролюєш.

Інколи серед ночі прокидався з думкою, що я забув Її риси обличчя, волосся, губи, погляд. Тоді швидко закривав очі і уявляв,згадував. І тільки після того розумів, що пам'ятаю усе досконало: вилиці, родимку біля брови і навіть те, як після сміху Вона кусає нижню губу. Я пам'ятаю кожен Її вияв емоцій: сміх, легку усмішку, неспокій, незрозумілість, розчарування, захоплення, цікавість і сум... Я відкривав Її постійно.

Я пережив багато моментів божевільного суму і хронічного безсоння. А потім звикся з думкою, що Її не повернути. Минув ще деякий час і я став спати без допомоги будь-яких заспокійливих. Біль поступово минав, залишаючи за собою тінь страху. Страху знову згадати Її до найменших дрібниць, відчути в роті присмак Її кави.

Не вірте, якщо вам скажуть, що час лікує. Він лише стирає нашу пам'ять, притуплює біль, затуманює обриси... Зараз я знову пригадав Її волосся і ту прокляту каву...

Коментарі  

MaLugoVase
0 #2 MaLugoVase 27 листопада 2011
Дуже сподобалось! І тут кава - тільки привід для того, аби описати почуття хлопця... Чудово!
Ольга Царицанська
0 #1 Ольга Царицанська 26 листопада 2011
Олесю,Ти дуже гарно описала стан покинутого хлопця,для якого кава стала зловтішним свідком згубленого щастя.

У Вас недостатньо прав для коментування. Реєструйтеся або авторизуйтеся.

 

Коментарі