1 1 1 1 1 (0 голосів)

Розташовано ректором МАЛіЖу за відсутності у авторки доступу до мережі "Інтернет".

В нічному експресі було напівпорожньо... Більшість пасажирів просто спали, хтось слухав музику, а хтось сидів у вагоні - ресторані. І лише двоє: Він і Вона, здавалося, були навіть не на цій планеті...
...їхнє випадкове знайомство розпочалося ще на вокзалі, коли вона загубила квиток, а він її наздогнав, щоб віддати їх, бо знайшов. Потім вони знову зустрілись у вагоні, виявилось, що мали місця поруч.
Після знайомства розмова зав'язалась сама собою: книги, музика, кіно і навіть кулінарні вподобання - у них виявилось багато спільного і схожого: обоє були в захваті від Шопена і Вівальді, червоного вина і запаху кориці. Він розмовляв із нею: італійською, французькою, іспанською і англійською, а вона зачитувала напам'ять вірші: Байрона, Гете, Петрарки, Шекспіра. Вони почувались так, ніби були знайомі багато років, багато чого встигли пережити разом. Дивне відчуття єднало їхні душі у одне ціле і хоча вони не могли це пояснити, обоє відчували - це не випадковість. Це мало статися. Тоді кожен із них повірив у долю.
Розмова затягнулась до пізньої ночі і вони перейшли на шепіт. Усі найщиріші зізнання були сказані тієї ночі шепотом. Без сумніву,
шеПіт тоді був найгучнішим криком душі.
... За чотири години вони встигли обговорити усе . Бажання продовжувати розмову тільки наростало. Вони вигадали б ще мільйон тем, тисячі причин, сотні спільних рис, але дорогоцінний час невблаганно спливав. Її зупинка. Вона нерішуче встала, взяла валізу і востаннє поглянула на його ласкаві і вже такі рідні очі... Вона знала, що більше ніколи його не побачить, хоча не картала себе за те, що так і не взяла його номер телефону. У обох за межами цього вагону було зовсім інше, буденне життя...

Коментарі  

Ольга Царицанська
+1 #1 Ольга Царицанська 24 листопада 2011
Хороше оповідання про чистоту людських відносин і невблаганність долі.

У Вас недостатньо прав для коментування. Реєструйтеся або авторизуйтеся.

 

Коментарі