1 1 1 1 1 (0 голосів)

Розташовано ректором МАЛіЖу, за відсутності у авторки доступу до мережі "Інтернет".

Єдиним бажанням було - втекти. Подалі від спогадів, від емоцій і почуттів. Вона занадто довго терпіла. З неї досить!

Один квиток у місто, якого навіть немає на карті, мав допомогти їй забути про все, що назбиралось у душі. Від того хотілось не плакати, а кричати і вити. Знайшла вона це містечко зовсім випадково на якомусь веб-сайті, в Інтернеті, шукаючи затишне місце для відпочинку. її привабило те, що тут було і море, і чудовий пляж, і зовсім мало туристів. За вікном уже була осінь.

Зібрала речі, залишила записку, забронювала готель і зникла для усіх і кожного, окрім моря... Дорогою спала, аби не мати зайвих думок. По приїзді довго блукала, розглядала вулички, будинки, садки і магазини. Сподівалась відволіктися, але дивне відчуття того, що і він це бачив, що і він тут був не покидало її серце. Блукала містом і сміялась сама до себе і вважала, що стала параноїком. Зайшла до готелю, піднялась в номер, прийняла душ і знову в мандри. До пізньої ночі ходила тісними вулицями міста зазираючи в найпотаємніші його куточки, але знову було відчуття того, що і він тут. Гнівалась сама на себе . Повернулась до готелю - заснула. Наступного дня пішла на далекий пляж. Його невидима присутність з'явилася знову. Плакала. Думала. Кричала. Не могла заспокоїтись. Декілька разів набирала його номер - зв'язок відсутній. Повернулась до готелю. Третій день був останнім. Забронювала квиток на поїзд додому. Вона б залишилась, але у цьому місті було занадто багато його. Занадто багато емоцій у яких тонула і захлиналась. їй не вдалося втекти від власних спогадів...

Вирішила порвати усі його листи і до пізнього вечора спалювала спільні фотографії, які колись так бережливо клеїла в записник. Вже коли відбило північ спустилась до ресторану з прекрасним виглядом на море. Замовила чай і два тістечка з шоколадною глазур'ю. Картала себе за слабкість. Божеволіла на одинці. І лише згодом помітила, що окрім неї у ресторані всього один клієнт - сидить спиною. Цей чоловік так схожий на нього: модний жакет і зачіска, такий самий запах одеколону.

Усміхнулась сама до себе. Взяла одне з тістечок і попрямувала до незнайомця. Коли поглянула в очі, то мало не зомліла... Тістечко випало з рук, вона кинулась йому на шию і розплакалась. А він лише гладив її волосся і шептав: «Не тікай так більше ніколи».

Коментарі  

Ольга Царицанська
0 #1 Ольга Царицанська 26 листопада 2011
Оповідання цікаве, з несподіваною кінцівкою.Мален ьке уточнення - жакет жіночий одяг.

У Вас недостатньо прав для коментування. Реєструйтеся або авторизуйтеся.

 

Коментарі