1 1 1 1 1 (4 голосів)

Розташовано ректором МАЛіЖу, за відсутності у авторки доступу до мережі "Інтернет".

"Розкуйтеся, братайтеся!
У чужому краю
Не шукайте, не питайте
Того, що немає..."

- Наташа, Наташа! Ты что детям читаешь? Что это? Ану не прячь в карман! Я уже это увидела! Йди сюда!
- Ні, Світлано Федорівно, я сховаю. Не відбирайте. Можете дати яке покарання, але не відбирайте мій скарб.
- Что это?
- То є моя душа, моє серце.
- Библия?
- Так. Наша ж, народна. То «Кобзар», Світлано Федорівно, «Кобзар».
- А чего так шепотом? Говори нормально.
- Бо «Кобзар» - українська святиня. А як я вголос називатиму, то розвіється вона часточками, а того, хто її не знає, і поранити, вразити може. Як ото розбити скло!
- Ну и что? Что ты с ней делала? Ты что с детьми так играла?
- Та ні ж бо. Я узяла гарненько і розгорнула. Почала читать. Спочатку тихо-тихесенько, щоб слова пряменько до душі пробирались, потім голосніш і ще голосніш. Діти почали прислухатись, зачаровані силою думки і слів. Сіли... І, знаєте, як ото щойно коло мене, простачки, нікого не було, то так як на диво, всі зібрались. Маринка, що й не вельми по-нашому розбирає, і Стас, і Рита, і Едік, навіть чорношкірий хлопчик, що його тільки до притулку привели...
- А как это ты умудрилась их усмирить?
- Та то не я, а Великий Шевченко!
- Ну, так не бойся, продолжай. И я послушаю.
Вже немолода вихователька присіла на диван і собі почала слухати «Посланіє» Кобзаря. І ледь помітна посмішка з'явилась у неї, і засяяли очі. Вона то пригортала до себе рудоволосу Риту, то гладила по голівці неслухняного Едіка. А «знайдені» діти з'юрмилися докупки.
Все, все довкола затихло, і лиш лились слова, як з джерела. Спочатку тихо-тихесенько, потім гучніше, і ще голосніше:

"Обніміте ж, брати мої,
Найменшого брата".

Коментарі  

Ганночка
0 #9 Ганночка 10 листопада 2011
Я мала наувазі,що є діти які живуть в хороших сім'ях,але не цінять те,що мають.До моєї мами на роботу приходить хлопчик- 8 класник,який не знав що таке гарячий шоколад,молочни й коктейль,і який їсть морозиво наче в перший раз.Він навчається в інтернаті.А приходять діти, з модними телефонами ,які викидають недоїджені пирожина,хот-до ги,запивають сочками.І коли дзвонять до них батьки вони грубо розмовляють з ними.Тому діти,які мають все повинні це цінувати.
ПАПЧ
0 #8 ПАПЧ 10 листопада 2011
Цитую Ганночка:
.... Може хтось з дітей зробить якісь висновки.
Ганночка, эх, сердце мое, какой вывод? Ведь у детдомовского ребенка и интернета, наверное, нет. Скорее всего нет. Как же он прочтет нашу газету, или эти рассказы в библиотеке. Грустно это чрезвычайно. Вот может какой взрослый дядя сделает вывод и подбросит детскому дому денег. Хотя, конечно, папу-маму никакие деньги или книги не заменят. Но все же. Сорри, за то что свернул на не очень детскую тему.
Ганночка
+1 #7 Ганночка 09 листопада 2011
Вася,писати статтю про притулок сімейного типу теж корисно.Якщо маєш статтю-закидай. Може хтось з дітей зробить якісь висновки.
MaLugoVase
+1 #6 MaLugoVase 09 листопада 2011
Віка, мені дуже сподобався твій комент... Якраз недавно побував на відкритті притулку сімейного типу. Олександр Іванович, ваша порада (совет), підійде до будь-якої розмови! Читати - корисно.
ПАПЧ
+1 #5 ПАПЧ 08 листопада 2011
Никому не рассказывал, да и наверное не рассказал бы, но как-то к слову подвернулось...
Однажды мне позвонил мой однокашник. Мы с ним вместе воспитывались в школе-интернате . И говорит:
- Помнишь, как ты меня убедил, что нужно книжки читать?

А я, честно говоря, что-то не могу вспомнить. Конечно, в школе меня звали Профессор (еще Тапочек, но это другая история), из-за того что я все время книжки читал. Правда не очень классику, как вот в этом рассказе Ольги, а разные, и фантастику и все, что попадется. Покопался в памяти, что-то смутно помнится, но нет, в деталях не помню. Но человек дозвонился издалека и вроде неловко, вот и говорю:
- Помню.
А он:
- Спасибо тебе.
- За что?
- Стал я книжки читать по твоему совету. А то бы я не знаю кем стал... Бандюком может.
Еще немного поговорили, повспоминали. Теперь мой одноклассник предприниматель . Грузовые перевозки. В собственности грузовые фуры. И вообще человек уважаемый.
Вот вспомнилось... Так что читать книжки полезно и хорошо, а не читать скверно. :)
Ганночка
+1 #4 Ганночка 08 листопада 2011
Я також дуже люблю твори Шевченка.Але дітей,яні не мають сім'ї мені ще більше шкода.
ісаєвич
+1 #3 ісаєвич 07 листопада 2011
Чудова презентація сили та чарів шеченкового слова. Воно оживає з новою силою у новому поколінні. Значить, будемо жити...
shturman
0 #2 shturman 07 листопада 2011
Пророчі слова неперевершеного Тараса Григоровича Шевченка - житимуть вічно, а його слово відкриється навіть тим, хто цього не бажає. Таке сталося і у дитячому Маріупольському притулку.
Володимир Лозинський
+1 #1 Володимир Лозинський 07 листопада 2011
Раз добром нагріте серце вік не охолоне. Тарас Шевченко

У Вас недостатньо прав для коментування. Реєструйтеся або авторизуйтеся.

 

Коментарі