1 1 1 1 1 (2 голосів)

Розташовано ректором МАЛіЖу, за відсутності у автора доступу до мережі "Інтернет".

В одному невеличкому містечку, окутаному дрімучими густими лісами, жила невелика сім'я: бабуся Оля, мама Оксана та її синочок Михайлик. Були вони звичайними людьми, без особливих статків. Мама працювала поваром у їдальні, тому грошей завжди бракувало. Підростав Михайлик, ось уже у третій клас піде, портфелик купити потрібно, приладдя до школи, а грошей взяти ніде. Та й бабуся занедужала - усі гроші сім'я витрачала на її ліки. Плакала вночі Оксана, Бога просила, щоб мама видужала. Сама собі пообіцяла, якщо це станеться, то поїде за кордон, до Італії, підлоги буде мити, щоб рідним на життя вистачало. Так і сталось, бабі Олі стало краще. Зібралась жінка в дорогу, обіцяла, що скоро повернеться.
   - Тільки гроші трохи зароблю та й повернуся до вас, мої любі. Скоро повернусь!
   Залишився Михайлик із бабусею жити, тужив він за мамою, кожного вечора у молитві просив Бога, щоб мамуся швидше приїхала. Інколи згадував, як ненька зустрічала його зі школи, вела до дому, піклувалась про нього, в хлопчика аж сльози на очі навертались, але знав, що треба ще трішки почекати, і мама повернеться. Так пройшло шість років. Шість днів народження без мами. Не думав Михайлик, що так важко йому буде без неї. Баба Оля виховала хлопця добре, по-християнськи.
   - Та він у мене навіть в церкві прислуговує, - хвалилась сусідці та.
   І дійсно, такого парубка пошукати ще треба: ввічливий, розумний та ще й красивий який!
   На календарику у кухні залишилось ще два дні до обведеної червоним олівцем дати. Має приїхати з далеких країв мама! Михайлик мав усе, що хотів, але тепер це його не цікавило, адже скоро нарешті її побачить. Раптом у квартирі пролунав телефонний дзвінок, це був якийсь незнайомець. Юнак підняв слухавку, грубий чоловічий голос насторожив Михайлика.
   - Покличте Ольгу Богданівну!
   - Бабусю, це Вас!
   Хлопець довго слухав розмову, вона видалась якоюсь дивною. Говорили про сина, втечу.
   - Нічого не розумію! - прошепотів юнак собі під ніс і пішов у двір м'яча копати.
   Сьогодні субота. Через дві години літак з Італії. Бабуся з внуком вже були на летовищі.
   - А чому цей чоловік уже півгодини не зводить з мене очей?
   О, а у нього така ж плямка на носі, прямо як в мене! - прошепотів бабусі хлопчик.
   - О! Мамо! Нарешті! Ти така красива!
   - Михайлику, як ти виріс! Я люблю тебе, сину!
   Щаслива сім'я вже прямувала до виходу, аж раптом мамині очі зупинились на тому чоловікові, що так довго дивився на хлопця, в нього в руках був букет із польових ромашок, улюблених квітів мами Оксани.
   - От тоді я все зрозумів! Це був мій тато, який покинув нас, коли мені виповнився місяць. Він благав пробачити його. Казав, що погано йому без синочка та дружини. А залишив нас, бо молодий ще був, не знав, що робить.
Важко матусі було, прикро, що зрозумів це аж через довгих п'ятнадцять років, але не пробачити не змогла. І повертався я до дому вже не тільки з бабусею, як останні шість років, а з татком і матусею. Це був найщасливіший день у моєму житті! Про це я завжди мріяв. Святого Миколая просив, і нарешті це збулося. Тепер ми разом: тато з мамою приходить до церкви, моляться, за сином споглядають, як він прислуговує отцю. Ми щасливі!

Коментарі  

Олександра
+2 #3 Олександра 03 лютого 2012
Ну що ж, Оленко! Рада вітати тебе з творчим успіхом. Твір вдався по всім параметрам : коротка форма, лаконічність змісту, психологізм, вміло передані почуття персонажів у тій чи іншій ситуації. Актуальна тема. Видно, що сюжет не "висмоктаний з пальця". Динамічна манера оповіді... Коротше, у тебе добре виходить жанр психологічної новели.
Продовжуй і надалі в такому дусі!!
Єдине, кілька чисто формальних зауважень :
1. В одному невеличкому містечку, окутаному дрімучими густими лісами - "окутаний" - русизм. Українською - оповитий. Спробуй замість нього підшукати інше слово.
2.повар - українською кухар
3.занедужала - усі гроші - у тебе випадково збіглися дві голосні "а" та "У". Постав замість "усі" "всі".
4.
ісаєвич
+2 #2 ісаєвич 07 листопада 2011
У-у-х! Аж не віриться, що таке може бути. Оленко, доля Твого героя мене хвилювала від початку до кінця. Я повірив. Якщо це вигадка - то чудова! Такий фінал передбачити було дуже важко. Гарана робота!!!
Ольга Царицанська
+1 #1 Ольга Царицанська 02 листопада 2011
Оленко, сюжет твого оповідання красномовно відтворює картину сьогодення.Добр е, що все у твоїх героїв закінчується щасливо.

У Вас недостатньо прав для коментування. Реєструйтеся або авторизуйтеся.

 

Коментарі