1 1 1 1 1 (2 голосів)

Розташовано ректором МАЛіЖу, за відсутності у авторки доступу до мережі "Інтернет".

Сьогодні ми збираємося в гості. Усією сім'єю їдемо в татове дитинство. Воно вже давно нас чекає. Неодноразово озивалося у снах, щиро запрошувало з альбомних фотосвітлин. А нещодавно навіть телеграфувало через пошту!
Тато постійно розповідає про нього... Його дитинство живе в селі, а ми - в місті. Переїжджати разом з татом воно не захотіло. Домовилися, що колись обов'язково зустрінуться.
Трохи бентежно на душі... Чи впізнає воно тата? Чи сподобаюся йому я? Тато говорить, що я на нього дуже схожа... А що повезти на гостинець? Мабуть, воно любить якісь особливі цукерки, не такі, як зараз.
Переглядаю старі фотографії... Яке ж, виявляється, веселе татове дитинство! Ось аж світиться від щастя на розлогій груші. Ось посміхається, тримаючи у воротах спійманий м'яч. А найбільше мені подобається ось тут: на соломі з травинкою в роті дивиться у високе синє небо, у якому пропливає хмаринка... Треба обов'язково взяти з собою цю хмаринку! Покликати, вона неодмінно погодиться поїхати з нами. Я прив'яжу її за тоненьку павутинку до нашого авто. Уявляю, як зрадіє дитинство! Тим більше, що хмаринка прихопить з собою дощик. А хто бачив дитинство, яке б не любило бігати по калюжах в літню спеку?
Батьки хвилюються... Вони теж хочуть повезти дитинству щось дуже важливе, аби довести, що довгі роки розлуки були недаремними. Я дивлюся на них і розумію: колись в гості до дитинства буду приїжджати і я. Воно теж не захоче вирушити зі мною у доросле життя. Так і чекатиме тут, де на поличці розмовляють дві мої улюблені ляльки, де схилився над ліжком срібний ангел... І навіть клаптик неба у вікні чекатиме на мене...
Ми вже в дорозі... Зустрічай нас, татове дитинство!

Коментарі  

Олександра
0 #3 Олександра 02 лютого 2012
Чудова замальовка, Віко!
Тобі вдалося передати ностальгічний дух татового дитинства, описати почуття під час зустрічі з ним.
Великий жирний плюс - за персоніфікацію - "Чи впізнає воно тата", "Воно вже давно нас чекає. Неодноразово озивалося у снах, щиро запрошувало з альбомних фотосвітлин. А нещодавно навіть телеграфувало через пошту!".
Малі форми тобі даються напрочуд легко. Так тримати!
ісаєвич
-1 #2 ісаєвич 06 листопада 2011
Віка, Ти і мене розчулила до сліз. Цю розповідь написано дуже талановито, чуттєво. Я читав зачаровано. Спасибі!
Ольга Царицанська
-1 #1 Ольга Царицанська 02 листопада 2011
Чудова замальовка незабутнього дитинства.І неправда, що туди не ходять поїзди.Ти,Віко, теж повернула мене в той незабутній час і я Тобі безмежно вдячна.

У Вас недостатньо прав для коментування. Реєструйтеся або авторизуйтеся.

 

Коментарі