1 1 1 1 1 (1 голос)

Одурманена синім злом, не бачила ти, людино, нічого. Пливла у хвилях таких же синіх, як і твоя душа. А чому не летіла? Бо крила – то сила для обраних?.. Ти пливла, не підіймаючи синіх очей угору. Навіщо? Там літають лише «слабкі духом», а в тебе є ціле море...

Та чи знаєш ти, людино з синьою душею, що все твоє море з солоних сліз, таких же, як ти. Ви плачете, бо вам нудно в цьому світі. Усе набридло, навколо депресія. Та, ридаючи, не помітили, як під синьою водою залишилося все, що ви мали. Воно ніби зовсім поруч: пірнув – і вже в руках... Але ж не придатне зовсім.

Усі фарби твого життя стали синіми, а в солоній сині бачиш своє обличчя. Милуючись ним, ви, дивні люди, ніколи не підіймаєте голову вгору. Адже не хочете літати! Навіть на берег не вибираєтеся, бо серед таких, як ви, набагато комфортніше.

Та за тобою, людино з синьою душею, цікаво спостерігати. Іноді, подивившись на таких, люди із сонячною усмішкою розправляють свої крила та щиро сміються від щастя.

Вони цінують те, що мають, і вміють літати. Це головне.

І зовсім не важливо, з чого ті крила...

У Вас недостатньо прав для коментування. Реєструйтеся або авторизуйтеся.

 

Коментарі