1 1 1 1 1 (4 голосів)

Залюбки одягаю сорочку, вишиту бабусею Лесею. Одягаю до церкви, на шкільні свята, на літературні зустрічі, які часто організовує Червоноградське відділення МАЛіЖ і, головне, на такі заходи маліжан часто запрошують учні місцевих навчальних заходів, творчі спільноти. Зрештою, для фото на сайт Академії я зумисне одягнув сорочку, вишиту бабусею. Ця вишиванка завжди приносить мені наснагу, удачу, є оберегом. Маю їх уже дві. Першу бабуся Леся вишила, коли щойно пішов до школи. Другу – років два тому. Обидві бережу як святість , хоча з першої вже «виріс». Не дивуйтесь, сприйміть належно: вони віддають доброю енергетикою, чистотою людської душі, теплотою невтомних бабусиних рук і серця. Першу залюбки позичаю молодшим хлопчикам, бо і їм принесе успіх. Роблю це завжди «за так!», без винагороди. Я – не жаднюга.

Вишивати сорочки – це хобі бабусі Лесі. Мамі вишила дві, татові – чотири (дві з них – ще до того, як батьки побралися). До речі, першу вишиванку татові подарувала не мама, а також його бабуся (тобто моя прабабуся Анна), коли батько був ще зовсім малим... Так і передалася сімейна традиція від покоління до покоління: бабуся першою дарує вишиту сорочку онукові.

Годі злічити, скільки бабуся Леся за своє життя вишила дрібним хрестиком сорочок – і для себе, і для рідних, і для знайомих... Жоден орнамент не повторюється! А ще вишиває ікони, церковні хоругви – дар для храмів. Уміє придумувати візерунки, добирати кольори ниток, бо добре знає символіку кольорів: чорний – журба, смуток; червоний – любов, охорона, радість; голубий – дитинство; зелений – молодість; жовтий – багатство, достаток...

Якось запитав:
- Бабусю Лесю, і як ви встигаєте все робити? Клопотатися по господарству, працювати на грядці, у вас завжди все смачно наготовлене, співати у церковному хорі, брати участь у художній самодіяльності села та ще й «чаклувати» нитками на полотні?..
- А ось так і вишиваю.., - відповіла вона. – Вишиваю здебільшого довгими зимовими вечорами. Зручно вмощуюся на дивані, інколи вмикаю телевізор, біля мене сідає киця Лоліта, тулиться, муркоче, щось розповідає.., я до неї примовляю: «Ти моє дитятко котяче...» і вишиваю, бува, співаю пісень за роботою. А візерунки, особливо, коли є натхнення, бо без цього не варто братися до такої праці, якось самі лягають на полотно...

Коментарі  

Sumak
+2 #5 Sumak 10 квітня 2016
Маркіяне! Мені дуже подобається твоя проза! Пиши й надалі!
Ольга Бучек
+2 #4 Ольга Бучек 13 січня 2016
Гарна у вас традиція, а бабуся у тебе талановита майстриня- українка
Ірина Кисла
+3 #3 Ірина Кисла 22 грудня 2015
А я згадала свою бабусю. Її немає вже 25 років, але завжди пам'ятатиму, як схилившись над шитвом, сиділа вона і вночі над рушником чи скатернтиною. Тішуся, що портрет Шевченка, вишитий нею багато років тому, завжди зі мною, у моєму шкільному кабінеті. Він надихає і мене, і моїх учнів, бо особливий... Вірю в це. Дякую авторові статті за спогади, які викликала його розповідь. Чудово, Маркіяне, що цінуєш бабусину працю, що вона наихає тебе, окриляє і оберігає.
ісаєвич
+1 #2 ісаєвич 18 грудня 2015
Ця гарна розповідь ще й повчальна. Я, зокрема, розширив свої знання про символіку ряду кольорів. А ще відчув, як вишита сорочка може об'єднувати багато поколінь людей та зберігати сімейні традиції українців. Дякую Тобі, Маркіяне!
shturman
+4 #1 shturman 13 грудня 2015
Дуже цікава розповідь, читається легко, написано цікаво. Напевно, бабусі також буде дуже приємно прочитати. Вони більше за все люблять внуків і внучок. Так вже влаштований наш життєвий світ. Дякую Маркіяну за активну участь в роботі веб-порталу МАЛіЖ. Щасти Тобі, мій юний колего!

У Вас недостатньо прав для коментування. Реєструйтеся або авторизуйтеся.

 

Коментарі